Галицький крайовий сейм (сойм) — представницько-законодавчий орган австрійської провінції Королівство Галіції і Лодомерії з Великим князівством Краківським, князівством Освенцімським і князівством Заторським.
Діяв у 1861–1918 роках (реально працював до 1914, формально ліквідований 1920 року). Будинок Галицького сейму нині є головним корпусом Львівського національного університету імені Івана Франка.

Будинок споруджено у 1877-1881 рр. архітектором Ю.Гохбергом для сейму (парламенту) Галичини. Монументальна будівля виконана під впливом офіційної, неоренесансної архітектури Відня другої половини ХІХ ст. і є прикладом гармонійного поєднання архітектури і скульптури.
В 1661 р. Єзуїтська колегія здобула статус університету і пропрацювала до 1773 р. У 1784 р. австрійська влада відкрила Йосифійський університет на місці Єзуїтської колегії. На початку свого створення він складався з двох факультетів, на яких було вісім викладачів та п’ятсот студентів. За час свого існування університет працював у чотирьох будівлях. Перші лекції відбувались у приміщенні Єзуїтської колегії на теперішній вул. Театральній.

Тепер там львівська середня школа №62. Пізніше його перенесли у будівлю, де зараз Преображенська церква. Але після революції 1848 р. університет перенесли на вул. Грушевського. У 1920-1921 рр. колишню будівлю галицького сейму реорганізували під університет. На початку університет складався з двох факультетів – філософського та богословського. Згодом додали математичний. Більшість спудеїв були дітьми польської шляхти. У 1884 р. кількість студентів збільшилась до трьох тисяч. Тоді львівський університет був другим за рівнем освіти студентів у Європі. Лекції тривали приблизно годину. Наприкінці 18 ст. в університеті порушників карали по-особливому. На шию вішали записну книжку, у якій викладач писав все, що зробив студент. З цією “книгою ганьби” студент мав ходити доти, поки не виправиться. Історія зберегла факт: якось Маркіян Шашкевич, студент університету, пішов з друзямми випити вина. Його застукали і вигнали з університету. Також часто заарештовували студентів. Бідним студентам допомагали вчитись священники та представники мерії – їм виділяли певні кошти. Найвідомішими студентами університету були Іван Франко, Дмитро Вітовський, Євген Коновалець, Лонгин Цегельський, Адам Коцко, Лесь Курбас, Антон Крушельнницький.
Під час ремонту тильного входу до Франкового університету з боку вул. Костюшка під асфальтом знайшли металеву основу від колишньої сольової ваги. Ще з середини 19 ст. при Крайовому виділі каси (містився за цією адресою, про що свідчить монограма WK над входом) почали працювати пункти продажу “дешевої солі”. Її ціну визначав уряд, щоб була однаковою в усіх місцевостях краю в усі пори. Однак це недопомогло: всю сіль скуповували купці і перепродували з величезними націнкамиі додавали до неї домішки. Тоді й створили такі “сольові установи”, як-от комітет, що займався кам’яною та поташевою солями, комісію з контролю за роздрібнною торгівлею і фонд з фінансових питань.
За матеріалами газети “Експрес” від 10-17 жовтня 2013 р.