Справжнім роком початку діяльності “Львівської політехніки” слід вважати 1816. Саме цього року у Львові було створено першу Реальну школу, якій судилося згодом стати цим визначним університетом.
Реальна школа мала три класи. Така освіта протиставлялась класичній та давала необхідні технічні знання для подальшої професійної діяльності. Готували в ній, насамперед, кадри з гірництва, дорожнього і цивільного будівництва, містобудування.
У квітні 1872 р. завдяки старанням керівництва Технічної академії та громадськості, цісар Франц Йосиф І дав дозвіл та кошти (1 млн. 300 тис. золотих ринських) на будівництво нових приміщень для академії.
Проектування було довірено 35-річному професору – Юліану Захарієвичу. Отримавши замовлення, Ю.Захарієвич вирушає в ознайомчу подорож Європою. Вивчає функціональне вирішення та архітектурне оздоблення політехнік у Відні та Мюнхені. Наприкінці 1872 року він завершує проект, за яким мали виконати триповерховий головний корпус та будинок хімічної лабораторії.
Корпус зведено у популярному у європейській архітектурі історичному стилі італійського ренесансу. Не минуло безслідно і навчання Ю. Захарієвича у Відні. Про це свідчить подібність фасадів Віденської та Львівської політехнік. Проте об’ємно-просторові вирішення будівель є кардинально різними.
До речі, під час своїх відвідин цього університету Франц Йосиф був настільки вражений освітнім рівнем, що подарував Політехніці одинадцять картин польського художника Яна Матейка, що разом складають цикл «Тріумф прогресу». Ці картини і зараз можна побачити на стінах Актового залу головного корпусу.
Головний корпус – своєрідний символ університету, був збудований в 1877 році за проектом польського архітектора Юліана Захаревича, який згодом став ректором цього навчального закладу. Будівля знаходиться на вул. Степана Бандери (тодішня вул. Новий Світ).
А вулиця названа так не випадково. Адже лідер ОУН Степан Бандера у 1934 році закінчив агрономічне відділення «Львівської політехніки». Навчалися тут також такі громадські та політичні діячі, як Роман Шухевич, Симон Візенталь, Олекса Гасин. Випустила Політехніка і багато вчених. Зокрема, це радіохімік Тадеуш Годлевський, вчений-механік Ян Франке, радянський та український фізик Віталій Сігорський.
Свого часу в університеті працював всесвітньовідомий математик Стефан Банах, економіст-реформатор та інженер Евґеніуш Квятковський, піонер електротехніки в Польщі Роман Дзеслевский, математик та згодом прем’єр-міністр Польщі Казимир Бартель. Лекції тут читала і лауреат Нобелівської премії з фізики та хімії Марія Складовська-Кюрі.
За два століття свого існування цей університет змінив 5 назв. Окрім Реальної школи та Технічної академії, встиг він побувати і Вищою політехнічною школою, яку у вересні 1880 року навіть відвідав австрійський цісар Франц Йосиф, і Львівським політехнічним інститутом за радянських часів. А свою сучасну назву «Львівська політехніка» здобула у 1920 році.
