Щоб запобігти корупції, бурмистр керував місто тільки один квартал, а тоді передавав владу іншому. містом керувало 12 поважних осіб. у складі магістрату функціонували два виборні органи, у кожному по 6 осіб – Лава (судовий орган) та Рада (законодавча влада). І лавників, і райців обирали довічно, вони не могли передати посаду комусь іншому. Голосувати могли тільки заможні люди, які були законнонародженими. З-поміж шести райців обирали трьох осіб: одного призначав король, іншого вибирали райці поміж собою, ще одного обирали міщани.
Ці троє членів Ради і були бурмистрами позмінно” – кожного кварталу в крусло “мера” сідала інша особа. Бурмистр був головним скарбником Львова. Місто мало великі володіння – воскобійня, міська вага, постригальня, броварня. Посада бурмистра з’явилась разом з Магдебурзьким правом наприкінці 13 ст. Першим війтом Львова, якому привілей на володіння ндав князь Лев, став Бертольдо Штехер. Його нащадки довго трималися на цій посаді: на початку 15 ст. бурмистром Львова був Павло Штехер. Він запам’ятався тим, що проклав у місті керамічні труби для водогону – замість дерев’яних. Правда, така новація себе не виправдала.
Заможний вчений, аптекар Йоган Альнпек або Алембек, що проживав на площі Ринок,якось очолив виступ міщанства проти узурпації влади. Через конфлікт із патриціями його вигнали зі Львова, позбавили громадянства. Та Алембек у королівському суді відстояв своє право, повернувся до міста і згодом був обраний бурмистром.
Один з бурмистрів, Павло Кампіан, був також купцем, доктором медицини. Оскільки був заможним, давав багато грошей у борг. У міста він якось забрав млини – через те, що Львів не зміг віддати йому позичене.
За матеріалами газети “Експрес” від 7 – 14 листопада 2013 р.