Вул.Персенківка, 10. Існуючий, але видозмінений комплекс монастиря кармелітів босих. Тепер – територія Львівського автобусного заводу.
Монастир кармелітів босих і костел Матері Божої Шкаплерної — колишній культовий комплекс у Львові, розташований за адресою вул. Персенківка, 10, у історичній місцевості під назвою Персенківка.
Внаслідок декрету Йозефа ІІ від 12 січня 1782 р. кармеліти босі втратили у 1784 р. втратили свій монастир у Львові при нинішній вулиці Винниченка. Монахів було примусово переселено до міста Заґуж, а їх монастир спочатку був переданий орденові реформатів, а пізніше — кармелітам черевичковим. Тепер – це церква Архистратига Михаїла та монастир студитів УГКЦ.
У часи ІІ-ої Речі Посполитої кармеліти босі робили спроби повернення втраченого майна. Однак львівський монастир повернути не вдалось. Тоді було прийнято рішення про будівництво нового. Зокрема одним із завдань було влаштування філософсько-теологічної колегії при монастирі.
У 1930 р. провінціал Антоній Фощинський звернувся до магістрату у справі купівлі 3 моргів землі у Персенківці — місцевості, щойно включеній до меж міста поблизу «Східних торгів» [на території Стрийського парку].
Кармеліти висловили побажання, придбати ділянку приблизно між [тодішнім] іподромом [тепер – територія Львівського автобусного заводу] і залізничною колією.
Однак ідея кармелітів не до кінця узгоджувалось із тодішньою містобудівною концепцією Львова. Перемовини тривали близько року. Пропонувались різні ділянки, але усі розташовувались далі, південніше відносно жаданої кармелітами території.
Нарешті, у 1931 р. була придбана ділянка, яка була обрана кармелітами з самого початку. Це була кутова ділянка площею 1,789 га, що розташовувалась за бетонярнею – фабрикою з виробництва бетону (вул.Стрийська, 43)), у місці, де до вулиці Персенківки примикала вулиця Освіча (парна сторона вул.Освічої) [тепер вулиця не існує].
Оплата проводилась частинами на протязі 5 років і остаточна угода купівлі-продажу була підписана 9 квітня 1936 р., коли монастир був збудований більш ніж на половину.
У 1931 р. монастирським хроністом занотовано, що із пропозиціями щодо майбутнього будівництва зверталась«Спілка архітекторів Людомила Гюрковича і Станіслава Маліни».
Проект храмового комплексу розробив Людомил Гюркович. Зберігся оригінал першого ескізу (1931 р.) та проекту (1932 р.) — усі підписані Гюрковичем. Спілка опрацювала кошторис, згідно з яким вартість будівництва за виключенням деяких елементів становила 470 тис.злотих.
Цікавим є те, що до якоїсь міри посередником у зв’язках Гюрковича і кармелітів міг бути брат Гюрковича — Адам, катехит у IV державній гімназії і капелан кармеліток босих.
Будівництво велось власним коштом кармелітів. Керівником будівництва було призначено Володимира Ващишина. Зі сторони кармелітів відповідальним було призначено отця Андрія (Франц Ґдовський), чиї записи стали основним матеріалом для відновлення хронології подій. На початку квітня 1932 р. розпочато роботи зі спорудження фундаменту.
На початку травня було підведено водопровід, почато гасіння вапна. Зі Стрия і Давидова для бетонування було привезено річковий шутер. Значний рівень безробіття полегшував найм працівників і щодня до будівництва вдавалось залучити кількадесят осіб. В серпні того ж року вже було збудовано два поверхи монастиря. Однак ще у червні магістрат висунув вимогу припинити роботи, через відсутність дозволів на будівництво. Інспекція воєводства обстежила об’єкт і завдяки втручанню керівництва церкви і архітекторів, дала дозвіл на продовження робіт. Однак, через протести власника сусідньої ділянки, було заборонено будувати спроектовану Гюрковичем високу вежу. У вересні магістрат знову примусово зупинив будівництво із вимогою внести зміни до проекту. Вимагалось ступінчастий фронтон замінити трикутним. Проект перероблено швидко, однак міські чиновники зволікали із затвердженням, а недобудований храм було взято під поліційну варту. Після втручанню архієпископа і президента міста, варту знято і продовжено будівництво. Цікавим є факт, що формальний дозвіл на будівництво було видано лише 27 лютого 1933 р. 5 лютого 1933 р. архієпископ Болеслав Твардовський освятив наріжний камінь тимчасової каплиці.
У червні 1933 р. підвали монастиря затопила вода, котру відкачано лише у серпні. Влаштовано каналізацію із власним колектором поєднаним із міською каналізаційною системою.
Завдяки відкриттю нової трамвайної лінії із кінцевою зупинкою біля Костелу св.Софії покращилось транспортне сполучення. 15 лютого 1934 р. Гюркович повідомив про розрив спілки зі Станіславом Маліною.
У травні зроблено електричну проводку. 19 липня 1935 р. викуплено у власників сусідні земельні ділянки розміром 0,6713 га. У тому ж році келії оснащено печами (усього 30).
У 1936 р. новим настоятелем монастиря став отець Григорій (Болеслав Садовський), котрий зайнявся активною діяльністю із збирання коштів на завершення будівництва, з цією метою створив спеціальний комітет, куди входили чільні міські чиновники разом із президентом міста Станіславом Островським, а також деякі посадові особи державних і приватних підприємств Львова.
24 січня 1936 р. проведено телефон. В березні Володимир Ващишин виконав обміри кухонної печі у краківському монастирі кармелітів, що на вулиці Раковицькій, для облаштування подібного у Львові. 9 травня 1937 р. для збору коштів на завершення будівництва було влаштовано благодійний концерт Львівського академічного хору у будинку польського «Сокола» (нині будинок №8 на вул.Дудаєва). Диригував Франц Рилінг, солісткою була Ольга Сікорська-Ґродзінська, акомпанували віолончелісти Адам Шмара (проф. консерваторії) і Ірена Ліпчинська.
28 жовтня 1937 р. у магістраті відбулась чергова зустріч. Кармеліти домовились про будівництво дороги. Коштом міста планувалось закупити бруківку і виконати роботи із мощення дороги.
16 липня 1938 р., на свято Матері Божої Шкаплерної, архієпископ Болеслав Твардовський у присутності представників церковної та міської влади освятив костел.
Після освячення будівельні роботи було продовжено. Зокрема, було переобладнано систему опалення храму (попередня виявилась неефективною). 20 листопада електростанцією почато роботи з електрифікації костелу, виконання яких виконувалось безплатно. 10 липня 1939 р. Комунальна ощадна каса зробила пожертву розміром 500 злотих. Остання згадка про довоєнне життя храму стосується пожертви біжутерії Анною Ґіртлер де Клебор для побудови головного вівтаря.(2) Опис храму.
Монастир розміщений на розі вулиць Персенківки і неіснуючої нині Освічої. Центральний вхід був розміщений зі сторони вул.Освічої. Фасад храму був розміщений паралельно до неї. Храм донині має №10 на вул.Персенківці.
Храм має форму прямокутної тринавної базиліки. Вівтарна частина відділена від основного приміщення за рахунок невеликого підвищення підлоги. Зі східного боку до храму був прибудований ґанок. Із західного, за планом, мала б бути зведена квадратна за перетином вежа. Замість неї були прибудовані приміщення келій. Храм цегляний, тинькований, перекриття та колони — залізобетонні. Фасад костелу прикрашала різьблена фігура Богородиці, висотою 2,6 м, поставлена в нішу, а також вікно-розетка. Перед храмом була встановлена фігура Св.Йосипа висотою 1,5 м.
Загальний стиль костелу поєднував в собі поміркований модерн та окремі деталі стилю традиційних костелів кармелітів XVII-XVIII ст. Також був помітний вплив образу храму Матері Божої Остробрамської.(2)
5 лютого 1933 р. кармелітки босі подарували костелові невеликий вівтар з іконою Богоматері із Немовлям Ісусом в оточенні св.Йоана і св.Терези.
19 жовтня 1933 р. Гюркович і Маліна подарували стальний хрест, який був розміщений на аттику.
У 1934 р. Катажиною Кушнєж було подаровано ікону Ісуса Христа, що страждає.
13 лютого 1936 р. мешканці Персенківки подарували скульптуру Матері Божої Шкаплерної, яка була виконана на зразок аналогічної з гори Кармель.
У травні 1937 р. сестри-домініканки подарували церковну білизну, комжі, корпорали, пурифікатори.
Перед посвяченням костелу у 1938 р. було відремонтовано тимчасовий головний вівтар, привезений із Кракова. Того ж року краківська фірма M.Rothe подарувала храму ліхтарі із зображеннями Матері Божої Шкаплерної.
15 червня 1939 р. Марія Кулікова подарувала храмові розп’яття — точну копію німецького скульптура Віта Ствоша [створену для Мар’яцького костелу в Кракові], виконану львівським майстром Анджеєм Альбрехтом. 7 липня було привезено ікону до головного вівтаря, намальовану сестрою-бернардинкою Францискою Вєжбицькою. Владислав Коважик, згідно з заповітом померлої дружини, подарував храмові образ Зняття з хреста.
Алебастрові вівтарі для храму планувалось виготовити на Фабриці алебастрових виробів князів Чарторийських у Журавно. Зберігся проект авторства Юзефа Шестакевича. Однак через високу ціну і занедбання Шестакевичем справи, керівництво звернулось до Франциска Мончинського, який 12 травня 1939 р. приїхав до монастиря, виготовив проект мармурових вівтарів і замовив фірмі Трембецького у Кракові. До початку ІІ-ої світової війни вівтарі не було реалізовано. ІІ-га світова війна і подальша доля монастиря.
За часів нацистської окупації [1941-1944 рр.] тут розташовувалась німецька військово-будівельна команда (т.зв.Організація Тодта, нім. Organisation Todt). Відбувались активні перебудови і перепланування. Була збудована нова сходова клітка, деякі келії переобладнано на ванні кімнати. Площа перед костелом була зайнята польовою кухнею, частина площі заставлена тяжкою військовою технікою. Після 1944 р. було вирішено змінити характер дільниці Персенківка на типово промисловий. 6 травня 1946 р. кармеліти остаточно покинули Львів у рамках програми репатріації поляків. У післявоєнний радянський кармелітський комплекс опинився на території Львівського автомобільного заводу, заснованого у травні 1945 р., який після 1946 р. став Львівським автобусним заводом. Перебудована споруда храму стала одним з корпусів проектного інституту автобусобудування. (Костел та монастир було перебудовано на проектне бюро i halę fabryczną budowanej заводу ЛАЗ.) (За радянського часу там була бібліотека автобусного заводу («Автобуспрому»)) Приміщення монастиря було використано як гуртожиток для працівників ЛАЗу).
По сьогодні монастир знаходиться на території Львівського автобусного заводу і відкритого доступу до нього нема. До сьогодні дах храму і монастиря вкритий автентичною черепицею. Над східною навою черепиця втрачена і замінена бляхою. Хрест на храмі – збитий. У вікнах розташовані ще радянські кондиціонери. Нині комплекс поділений між Львівським автобусним заводом і ВАТ «Укравтобуспром». На першому поверсі [костелу] знаходиться магазин «Продукти». Монастир продовжує використовуватись в якості складу.