Сокаль вперше згадується у документах 1377 р. як місто Белзького князівства. У 1424 р. місту надано магдебурзьке право. Воно дозволяло місцевим міщанам рубати в навколишніх лісах дерева на будівельний матеріал і дрова, ловити вудкою рибу в Бузі, але з умовою, щоб в околиці однієї милі від міста не було жодної корчми.

В середні віки на Сокаль часто нападали татари. Не оминули Сокаль і війська Б. Хмельницького. Знакова подія відбулась в 1594 р., коли у церкві Св. Миколая відбулась нарада православних єпископів, які хотіли приєднатись до Риму. Розміщена церква у північній частині міста, де колись знаходився розібраний в 19 ст. замок та Ринкова площа. Спочатку при церкві існував православний монастир. В центрі міста знаходяться дві сакральні споруди: одна з них - парафіяльний костел, будівництво якого було розпочато в 30-х рр. 20 ст. але до початку війни так і не було завершено; друга - неокласицистична церква Св. Петра і Павла, збудована за проектом Василя Нагірного в 1904-1909 рр. До найцінніших деталей її оздоблення належать скульптури на фасаді - апостолів Петра і Павла, виконані в 1904-1909 рр. Григорієм Кузневичем. У південній частині міста зберігся монастир бернардинів. Його заснували на поч. 17 ст. за сприяння польського короля Сигізмунда ІІІ. Мнастир оточували масивні мури та рів. У монастирському костелі, збудованому у 1604-1619 рр., раніше знаходився образ Божої Матері Сокальської. Будівля один раз горіла і двічі руйнувалась, проте монастир був діючим до ІІ світової війни. У радянський час тут розмістили тюрму, яка існує дотепер. У Сокалі варто побачити одну з башт мурів монастиря бригідок, що входила колись в оборонну систему міста.

У 1885 р.до Сокаля пролягла залізниця. 1891 р. Сокаль було віднесено до 30 найбільших міст Галичини.

У Сокаль орден бернардинів запросили в 1599 р. Їм було виділено місце під будівництво монастиря на лівому березі Західного Бугу, тоді як саме місто, зруйноване татарами, відродилося на правому березі. Право підтверджувалося привілеєм самого короля Сигизмунда III, князь Ян Острозький пожертвував 5 тис.злотих, а Ієронім Язловецький подарував земельну ділянку для видобування глини і виробництва цегли. Урочисте закладення кляштору відбулося 2 липня 1604 р., але саме будівництво тривало без малого 15 років, оскільки велося на болотяних ґрунтах. Для зміцнення фундаменту доводилося у глибокі рови забивати вільхові палі, засипати їх шлаком та негашеним вапном і навіть заливати олією (не знаю, навіщо олія, але хроніка оповідає саме так). Будівництвом керував чернець Бернард Авелідес, якому окрім того приписують будівництво костьолів бернардинів і кларисок у Львові. Посвячення кляштору відбулося 14 квітня 1619 р.

Архітектурний комплекс монастиря складався з костелу Богородиці, дзвіниці, келій та оборонних мурів. Кляштор був сильно укріпленою фортецею, яку протягом 17 ст. ніхто не зміг здобути. Він був оточений водами річки Ради і двома рядами оборонних стін з чотирма кутовими баштами. У 1732 р. висоту стін для збільшення його обороноздатності було підвищено. До кляштору вело двоє в’їздних воріт – східні і південні. Перші завалились у 1838 р., а другі були розібрані у повоєнний час. Костьол Богородиці мурований, тринавовий, чотиристовповий з трансептом, увінчаний високим двосхилим дахом. Архітектура головного фасаду доволі скромна.

У північно-східному куті, між подовженим хором з абсидою і нефом, підноситься у височину квадратна у плані двохярусна башта. Її верхній восьмигранний ярус увінчаний бароковим куполом. В 1748 р. на башті встановлено годинник (майстер Я.Чернявський), який було змінено у 1857 р. (майстер Л.Гаращук). З двох боків до костьолу прибудовані дві каплиці: з лівого – св.Анни, з правого – Чудотворної Богородиці. Вони надають йому форму хреста. Келії прилягають до північного фасаду костелу, зведені одночасно з ним. Будівля мурована, коридорної системи, двоповерхова, з прямокутним внутрішнім подвір’ям. Північно-західний та північно-східний кути корпусу мають в плані форму замкових бастіонів. Під костьолом раніше була велика крипта. Вона служила усипальницею не тільки для бернардинів, котрі мали свою окрему гробницю, але й для світських осіб, в основному, навколишньої польської шляхти.

Кляштор був об’єктом паломництва католиків з усієї Речі Посполитої, які приходили сюди, шукаючи зцілення перед чудотворним образом Богородиці. За легендою цей образ був написаний маляром Венжиком, який втратив зір і був зцілений перед іконою Ченстоховської Божої Матері. Він пообіцяв відтворити цей образ і подарувати його церкві, але ніяк не міг її згадати. Чотири рази він приїздив до Ясної Гури, але ніяк не вдавалося закінчити роботу. А ж як повернувшись після чергової прощі до Ченстохови, Венжик знайшов ікону завершеною, яка «сяяла надзвичайною ясністю і красою». У 1519 році після набігу татар, церква, де знаходилася ікона, згоріла, але образ вцілів і згодом був перенесений до монастиря бернардинів. Після освячення костелу Богородиці у 1619 р. ікону Сокальської Богоматері помістили в прикрашеному алтарі зліва.

В 1680 році о.Ян Капістран Юркевич прирівняв Сокальський кляштор до Лорето в Італії, Монсарето в Іспанії і Ченстохова в Польщі. 8 вересня 1724 року відбулась коронація Сокальської Чудотворної Ікони. Нажаль кляштор не оминула лиха доля. 25 травня 1843 р. через необережне поводження з вогнем спалахнула пожежа, яка знищила майже всю внутрішні обстановку костьолу разом із чудотворною Іконою Богородиці. У полум’ї загинуло багато старовинних мистецьких пам’яток, стародруків і рукописів. Кляштор було повністю відреставровано лише через п’ять років і наново посвячено 7 вересня 1848 р. Тоді ж було посвячено новий образ Божої Матері Сокальської, намальований на зразок старого львівським художником Машковським. Через десять років, під час бурі 6 березня 1858 р. блискавка двічі вдарила в костьол, викликавши пожежу, яку ченці змогли погасити власними силами. Нове нещастя спіткало кляштор 28 травня 1870 р. коли через необережність конюха згоріли костьол разом з вежею і дах келій. Відбудував бернардинський монастир архітектор А.Кун. Дах костьолу покрили у 1872 р. оцинкованого бляхою, а каплиці – мідною. Розписи стін зробив краківський художник Ф.Нєдзвєдський.

Протягом 20-х років 20 ст. його відбудували, деяких змін зазнала вежа, особливо її верхня частина. Монастир був діючим до 1951 р. (з перервою на війну). У зв’язку з так званим обміном територіями між СРСР та ПНР, коли перший отримав Забужжя разом із кляштором, в жовтні 1951 року останні монахи покидають монастир і перебираються до Лежайська, а багату бібліотеку і архіви перевозять до Кракова. В кляшторі облаштовують інтернат для престарілих, який за 7 років переводять в інше приміщення, а міцні стіни стають в нагоді іншій організації. І дотепер тут розміщується колонія суворого режиму з сектором для виконання найвищої міри покарання (пожиттєвого ув’язнення) №47, так звана «Сокальська зона».

Найбільших руйнувань зазнав кляштор Під час І-ї світової війни, особливо у 1915 р.

Між 1499 та 1523 рр. Сокаль був 9 разів спуштошений нападниками. Особливо трагічно закінчився для Сокаля татарський напад влітку 1519 р. Багатотисячна орда зупинилась великим табором біля міста, пограбувала його і вирізала всіх його жителів, хто не втиг заховатись в лісі. Тоді ж відбулась відома Сокальська битва, у якій військо Костянтина Острозького разом з приєднаними польськими загонами потерпіло поразку від значно переважаючих їх за кількістю ординців. На місці битви з татарами було споруджено памятник, що був зруйнований радянською владою у середині ХХ ст. Існує легенда, що часті руйнування татарами спричинили появу на сорочках сокальців чорного вишиття.

1. Палков Т. Мандрівки Львівщиною на вихідні. Частина І. Північ. Путівник. – Львів: Ладекс, 2009

2. П’ять шляхів зі Львова. – К.: Грані-Т, 2008. – 144 с.

 

"Львову Назавжди" - 5 років!

5 років — це зовсім небагато у рамках глобального розвитку, але для життя проекту це визначна дата. 15 червня авторський проект "Львів Назавжди" відзначає свій 5-річний ювілей з дня заснування. Проект присвячено Львову і створено для Львова. З його допомогою кожен зможе здійснити віртуальну мандрівку вузенькими вуличками давньоруської та середньовічної частин Львова, а також найцікавішими місцями всієї області, ознайомитись з творіннями відомих і безіменних майстрів минулого. Кожен день існування проекту - це зустріч з цікавими людьми, відвідування культурно-мистецьких подій у нашому місті, радість за кожне досягнення та визнання Львова, де "вперше...". Діяльність проекту проходить під гаслом "Для Львова з любов'ю". Вітаю всіх львів'ян і шанувальників нашого міста і маю для Вас головне побажання - "До зустрічі у Львові". Координатор проекту "Львів Назавжди" Наталя Максимів.