У другій полонині XVI ст. вірменську громаду Краківського передмістя облетіла звістка про диво. На зрізі плодів дерева, котре росло в садку, можна було побачити хрест.

У ті часи така подія не могла пройти непоміченою, Вірменин Юрій Інашкенич на цьому місці збудував церкву св. Хреста. Церква стала третьою культовою спорудою вірмен на Краківському передмісті і єдиною, котра вбереглась до наших днів.

Загальна ситуація в Речі Посполитій наприкінці XVI ст. негативно вилинула на вірменську громаду, в якій загострилигь внутрішні протиріччя, Нове століття розпочалось .зі сварок між католиками і вірменами на релігійному грунті. З церквою св. Хреста пов’язаний один в переломних моментів в історії вірмен міста. 1626 р. до Львова прибув католікос Мсльхіседек, котрий повинен був висвятити нового єпископа гро¬мади замість померлою Міероба, На вакансію претендували дві найбагатші вірменські родини, підтримуючи відповідно Миколу Торосовича і Криштофа Голубонича-Горнчку. Вільні Іеп. вірмен була проти Торосовича в минулому секретаря короля Володислава IV, котрий хоча і мав на їх думку погану репутацію, але приглянувся католікосу (супротивники пліткували, що цьому сприяв хабар у 300 талерів). 

Потайне висвячення Торосовича відбувалось вночі за межами міста у замкненій церкві св. Хреста, про що взнали його противники і спробували взяти церкву приступом. Вони зуміли проникнути до церкви через підземний хід, але не змогли призупинити висвячення. Пізніше на знак протесту вірмени вимастили портрет Торосовича багном, пробили гвіздком. За свідченням противників заради збереження свого сану новий єпископ спробував отримати підтримку в короля, таємно пообіцявши прийняти унію з римським престолом і схилити до цього вірменську громаду, б травня 1629 р. король затвердив обрання єпископом Торосовича, який за свідченнями неприхильної до нього частини вірмен заставив церковне майно та жив з викраденою черницею Оленою. Вірмени подали протест до нового католікоса Мойсея, який для перевірки таємно послав до Львова єпископа Ісфахану Христофора. Той визнав Торосовича відступником і прокляв його. Вірмени не допускали його до своїх храмів, зневажали. У відповідь він 24 жовтня 1630 р. прийняв католицьку віру у львівському монастирі кармелітів босих та звернувся за підтримкою до короля, магістрату. Уряд застосував силу, посадивши до в'язниці старшин вірмен, що опирались, силою відкривши Вірменський собор, куди урочисто впровадили Торосовича. Католицьке духовенство не думало попускати Торосовичу його витівок. Олену відправили в дальній монастир, а Торосовича покликали до Риму, де вирішувалось питання про його подальшу долю. Вірмени розпочали судовий процес проти магістрату, єписко¬па, котрий тривав до 1646 р. За цей час у громаді вірмен пішов ще більший розкол поміж ворогуючими громадами. Значна частина прихильників традиційної вірменської церкви покинула Львів, а решта на той час вже пробачила Торосовича. Спеціально послана делегація привезла Торосовича назад до Львова, де його вітали як героя. На той час вірмени, котрі дотримувались старої віри, на місці дерев'яної церкви св. Хреста почали споруджувати нову муровану на кошти багатого купця Сагака Агапсовича, швагра Миколи Торосовича. Ім'я будівничого храму залишилось невідомим. Припускають, що ним міг бути Амброзій Прихильний, котрий в цей час споруджував костел св. Лазаря, схожий за архітектурними рішеннями. Після завершення оглядин церкви (1637) єпископ запропонував віддати йому ключі від неї. Прихильники Торосовича, котрі заповнили церкву, змінили замок у дверях. Таким чином у Львові перестала діяти остання церква вірмен григоріанського віровизнання. В подяку Торосовичу було надано сан архієпископа. Вірмени продовжували утримувати церкву св. Хреста разом з прилеглим цвинтарем до 1769 р., коли її виміняли в ченців місіонерів на храм св. Войцеха. Ченці знесли паркан, що огороджував церкву, і приєднали ґрунт до свого монастиря. Вже 1784 р. австрійці закрили монастир і церкву. В будівлях обладнували гарнізонну в'язницю, а давня церква с. Хреста стала каплицею для ув'язнених. Наступного століття церква була закрита. Грунтовна реставрація розпочалась лише на початку XXI ст 

Вірменська Апостольська Церква (ВАЦ) є однією з найдавніших християнських помісних Церков. В Україні вірмени з'явилися ще задовго до створення Київської держави. У XI ст. руйнівні напади сельджуків, падіння царства Багратунідів, візантійська політика переслідування вірменів стали причиною їхнього масового виходу з батьківщини до Київської держави, переважно на територію її західної частини.

Важливим чинником збереження національної самобутності в умовах діаспори стала Вірменська Церква. У 1364 р. патріаршою грамотою Католікоса всіх вірменів Месропа І у Львові засновано вірменську єпархію, яку через три роки було затверджено декретом польського короля Казимира Великого. Таким чином львівський храм Успіння Пресвятої Богородиці (освячений у 1363 р.) став катедральним собором і єпархіальним центром усіх вірменів Русі, Валахії і Молдови. 

Вірменська церква у Львові - одна з найцінніших пам’яток архітектури Львова. Церква будувалася за зразком вірменських храмів, але в ній відбилися і вплив романсько-готичної архітектури Західної Європи, а також в видно деякі запозичення автентичної галицької архітектури. Вплив давньоруської архітектури позначився на об'ємно-просторовій композиції храму, яка являє собою тринефну чотиристовпну будівлю, майже квадратна в плані, з апсидами і завершено барабаном з шатровим покриттям. Після першої перебудови 1437 р. з'явилась аркада, що збереглась з південного боку собору.

Бічна галерея існувала вже в XV ст., але в ті часи вона була значно нижчою. Після пожежі в 1527 році її реконструювали в стилі ренесансу: добудували портал з східного боку та підняли у висоту. Одночасно з церквою була споруджена також дзвіниця, але вона не збереглася, її перебудував в 1570 році архітектор П. Красовський. Дата ця стоїть над дверима в проході під вежею. Згодом, під час облоги Львова турками, вежа згоріла, її відновили в тих же формах, що були надані П. Красовським. У 1630 р. для розширення храму споруджено середню частину; в 1671 р. на місці північної аркади постала сакристія. реконструктивні роботи 1723 р. надали будівлі барокового вигляду. У 1908-1920 рр. здійснено ще одну реставрацію. До західного фасаду (вул. Краківська) добудовано приміщення.

Ян Генрик Розен (1891–1982) відомий живописець, автор багатьох праць на християнську тематику. Незвичність художнього стилю художника, неканонічність його композицій привертають увагу художньої критики та широкого загалу. Серед прихильників молодого митця опинився вірменський архієпископ у Львові Юзеф Теодорович. Він і запросив художника взяти участь в живописному оздобленні Вірменського собору у Львові, що на той час перебував на стадії перебудови. Над розписами собору Ян Генрик Розен працював з 1925 по 1929 рр. Це був період пошуків стилістичного поєднання різних напрямків доби модернізму, що давало художнику безліч можливостей у створенні власного мистецького стилю. Схвальні відгуки мистецької критики та успіх у широкого загалу, який мали розписи Розена у Вірменському соборі, зробили художника популярною постаттю у Львові і за його межами. Аналог цим фрескам становлять фрески Онуфріївської церкви у селі Лаврів Старосамбірського району. Особливо можна виділити фрески "Благовіщення", "Усікнення глави Іоанна Хрестителя" та "Похорон св. Оділона" - французького абата- бенедиктинця, котрий започаткував відзначення Дня всіх усопших (Задушний день, 2 листопада) Поєднання романо-візантійської стилістики з естетикою модерну, умовність простору, розкішне співвідношення золота з яскравим червоним кольором, складні орнаменти, багато символічних деталей.Марія зі смиренням приймає вість від Архангела Гавриїла на тлі гобелена зі зображенням Різдва Ісуса Христа, а на другому плані можа побачити Хресну дорогу Спасителя. В апсиді - Тайна вечеря. Праворуч - "Голгофа" з єдиним хрестом, тут не має зображення страждань Господніх, притаманних католицькому мистецтву. Розписи Розена зображають і св. мучениць Катерину, Маргариту, Варвару, жертвоприношення Авраама, св. Юрія, св. Христофора, що переносить через ріку маленького Ісуса, вифлеємських волхвів, старозавітніх пророків.

Купол дзвіниці пізнішого часу — XIX ст. Стильова ідентифікація споруди досить складна. Тут активно переплітається готика і ренесанс. Під вежею розташований прохід з вулиці у двір церкви. Ризниця побудована в XV-XVII ст. Поряд з ризницею розташована каплиця XVII ст. У монастирському дворі збереглася прекрасна галерея і колони з орнаментами, вхідні двері до церкви з північного боку (XVII ст.), А також рідкісні твори кам’яної різьби того часу — рельєфи «Невірний Фома» і «Свята Софія з дочками», вмонтовані в стіни ризниці. Ці рельєфи взяті з надмогильних пам’ятників. Також велику художню цінність має колона з фігурою св. Христофора на подвір’ї перед апсидами, встановлена в 1726 році. З скульптурних пам’яток церкви також слід згадати надгробну плиту патріарха Стефана, встановлену в п’ятдесятих роках XVI ст.

У південному подвір’ї Вірменської церкви знаходилося старе вірменське кладовище, від якого залишились нагробні плити з епітафіями - хачкари. Це вид вірменських пам’ятників у вигляді кам’яної стели із вирізьбленим зображенням хреста, яку встановлювали біля доріг, у монастирях, всередині і на фасадах храмів. Нагробки різночасові з вірменськими, латинськими та польськими написами. Найстаршим близько 600 років. Проте кісток під плитами вірменського подвір’я вже давно немає, їх було вивезено за межі міста ще тоді, коли Львів перейшов під владу Австрії.

У 1726 р. на колоні у подвір'ї львівської Вірменської катедри було поставлено фігуру Св. Христофора (у середньовіччі святий Христофор був одним з тих святих, що допомагають у потребах душі і тіла). Aвтором скульптури пpaвдoпoдiбнo був Крістіан Сейнер (Christian Seyner), придворний скульптор князів Вишневецьких. Ініціатором спорудження колони був фундатор перебудови вірменської церкви у 1723 р., брат архієпископа Авґустиновича, суддя та керівник Вірменської колегії у Львові Христофор Авґустинович. На фронтальному боці цоколя викарбувано напис латиною: D. O. M. Ecclesiam hanc majorem ejusdem gloriae Dei sanctissimaeque Deiparae honori restauravit, resedentiam commoditati cleri innovavit, columnam tutelari suo funditus erexit nobilis et magnificus Christophorus Augustynowicz, director et judex nat. arm. Leopoli anno aerae Christianae MDCCXXVI. - Богу Найкращому Найсвятішому Цю Велику Церкву До Хвали Цього Бога та на честь Богородиці реставрував, резиденцію для зручності духовенства відновив, колону свому Патронові від фундамента спорудив шляхетний та вельможний Кшиштоф Августинович, директор та суддя народу вірменського у Львові в році християнському 1726. На бічному боці цоколя, що повернутий до вулиці Вірменської, у 1877 році викарбувано латиною: Boleslaus Eques de Odrowąź Augustynowicz in gratam memoriam avi sui nomine suo et S. M. Leonis Augustynowicz figuram hanc renovavit A. D. 1877. - Болеслав де Одровонж Августинович на знак вдячної пам'яті свого діда ім'ям власним та С. М. Леона Августиновича цю фігуру відновив Р. Б. 1877.

28 листопада 1991 р. в Україні було офіційно відновлено і зареєстровано єпархію Вірменської Апостольської Церкви, громади якої зараз діють у Львові, Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, а також у деяких містах Криму. Вірменська громада Львова нараховує біля трьох тисяч осіб.

Українську єпархію ВАЦ очолює архиєпископ Григоріс Буніатян, осідок якого знаходиться у Львові. Завершено повернення вірменській громаді катедрального Успенського собору. 25 червня 2001 р. під час перебування у Львові храм відвідав Папа Іван Павло ІІ

 

 

"Львову Назавжди" - 5 років!

5 років — це зовсім небагато у рамках глобального розвитку, але для життя проекту це визначна дата. 15 червня авторський проект "Львів Назавжди" відзначає свій 5-річний ювілей з дня заснування. Проект присвячено Львову і створено для Львова. З його допомогою кожен зможе здійснити віртуальну мандрівку вузенькими вуличками давньоруської та середньовічної частин Львова, а також найцікавішими місцями всієї області, ознайомитись з творіннями відомих і безіменних майстрів минулого. Кожен день існування проекту - це зустріч з цікавими людьми, відвідування культурно-мистецьких подій у нашому місті, радість за кожне досягнення та визнання Львова, де "вперше...". Діяльність проекту проходить під гаслом "Для Львова з любов'ю". Вітаю всіх львів'ян і шанувальників нашого міста і маю для Вас головне побажання - "До зустрічі у Львові". Координатор проекту "Львів Назавжди" Наталя Максимів.