Монумент танкістам

Від 1944 року, коли радянська армія одне за одним звільняла міста Західної України від німців, спорудження пам’ятників військово – героїчного характеру було улюбленим ходом післявоєнної радянської пропаганди, адже боротьба тривала, і це усвідомлювала чимала частина населення …

У 1945 році, за проектом художника – архітектора Афанасьєва, у східній частині міста, на вул. Личаківській, було споруджено пам’ятник – бойовий танк ИС ( абр. рос. Иосиф Сталин ), що стояв на п’єдесталі.

Урочисте відкриття монументу відбулось у грудні – серед присутніх були нові очільники міста і області – перший секретар Львівського обкому Компартії Іван Грушецький, Павло Бойко –перший секретар Львівського Міськвиконкому партії, звісно ж, військові чини, ветерани, чимало простих мешканців Львова

Танк – велетень ИС -2, одна з найкращих машин II Світової війни, стояв на досить високому п’єдесталі, викладеному гранітними брилами та орнаментованому лавровими вінками.

Бронзовий гвардійський значок було розміщено нна фасаді постаменту, з обидвох боків – мармурові таблиці з написом: ” Вічна слава героям гвардійцям – танкістам армії генерал – полковника Лелюшенка, що полягли в боях за свободу й незалежність Великої Радянської Батьківщини ” та переліком імен танкістів, що загинули в боях під Львовом.


Пам’ятник Агенору Голуховському

Пам’ятник польському політикові часів Австро-Угорської імперії, наміснику Галичини Агенору Голуховському відкрили біля Галицького крайового сейму (тепер головний корпус Франкового університету) 27 червня 1901 року. З цієї нагоди імператор Франц Йосиф надіслав громаді Львова вітальну телеграму. Але львів’яни не любили Голуховського, то час від часу знущалися з пам’ятника – відривали то ніс, то вухо, одягали на голову нічний горщик.

Після Другої світової війни пам’ятник демонтували. Але польський уряд відмовився його забирати. Відтак він безслідно щез.


Пам’ятник Адаму Міцкевичу

Місце для пам’ятника вибирали довго й прискіпливо. Могло б так статися, що Міцкевич постав би біля сучасного Львівського Державного Університету, неподалік від Опери, що тоді ще тільки будувалася, або поблизу собору святого Юра. Поруч з Оперою місце було надзвичано вдалим, але через близькість Полтви в колекторі, вирішили не ризикувати.

Нарешті вибрали Маріяцьку площу, звідки перенесли трохи вбік статую богородиці і фонтан. Наріжний камінь було закладено в день столітнього ювілею поета, 24 грудня 1898 року. П’ять років тривало створення монументу (на кошти з внесків громади) – і нарешті 10 жовня 1904 року пам’ятник було відкрито в присутності сина поета, Владислава Міцкевича. Урочистості з нагоди відкриття монументу тривали тиждень! Було все, як треба: святково прикрашені вулиці і будинки, урочисте богослужіння, львівський композитор Станіслав Нєвядомський написав спеціальну кантату, яку виконував перед монументом зведений хор зі 150 осіб. А починалося все ще в далекому 1897 році, за рік до сторіччя з дня народження автора “Дзядів” і “Пана Тадеуша”. Великі урочистості планувалися по всій Польщі: приміром, і у Варшаві, і у Кракові теж олімпійськими темпами йшло спорудження монументів поету. Більше року комісія зі зведення пам’ятника у Львові розглядала різні варіанти майбутньої прикраси міста, а в лютому 1898р. головний редактор Gazety Lwowskiej Адам Креховецький запропонував створити монумент у вигляді колони. У конкурсі на найкращий проект розглядалися лише роботи, де б була присутня колона. З 20 проектів, поданих на конкурс, що розпочався 10 грудня 1989 року, у “півфінал” увійшли дві роботи: Яна Завєйського та Антоні Попеля, учня скульптора Марконі (це його роботи оголена красуня вітає відвідувачів Етнографічного музею). Проекти були схожі: колона (куди ж без неї), біля неї фігура Міцкевича, над поетом – крилатий Геній Поезії з лірою (Попель) чи лавровим вінком (Завєйський). Тільки завершення монументу були різними: у Завєйського зірка, у Попеля тринога з невгасимим вогнем. Перемогу отримав А. Попель, отримавши нагороду в 1000 австрійських крон. А оте відмінне від проекта-конкурента навершшя пам’ятника (висотою в 3 метри!) виконав український скульптор Михайло Паращук. Непросто було й вибрати виконавця робіт, й потрібні матеріали. Одна з львівських фірм за поставку рожевого граніту і його обробку запросила 95-99 тисяч корон. А міланська фірма Іннокентія Піровано за той самий матеріал запросила лише 64074 корони. Патріотизм – чи економія? Компроміс: граніт взяли італійський, а обробляли камінь львів’яни. Частина колони, якою займався М.Паращук важила 16 тонн. Монтували її зха допомогою спеціального підйомника. Коли у вечірній час встановлювали колону, у небі спалахнули смолоскипи і вогні феєрверків. Вартість усього будівництва становила 200 тисяч корон, з них 40 тисяч – гонорар скульптору Антоні Попелю.

Урочисте відкриття пам’ятника Адаму Міцкевичу розпочалося 29 жовтня 1904 року концертом Музичного товариства в Міському театрі. Наступного дня урочистість продовжилася богослужінням у Латинській катедрі. Службу правили архієп. Юзеф Більчевський, отці Заблоцький, Зайховський і Сапіга. Проповідь промовляв о. Глонб.

Церемонія відкриття пам’ятника розпочалася о 12.00. На трибуні, спорудженій перед пам’ятником, розмістилися гр. Станіслав Бадені, архієп. Юзеф Більчевський та Вебер, гр. Леон Пінінський та Владислав Міцкевич. Після кантати Станіслава Нєв’ядомського, яку виконав хор співацьких товариств Львова, розпочалися урочисті промови. Першим мав слово голова комітету побудови Б. Радзішевський. Під час його промови на огляд громадськості було відкрито пам’ятник. Наступним виступав президент міста Ґодзімір Малаховський. Він відзначив важливість встановлення пам’ятника Адамові Міцкевичу у Львові, адже “тепер це місто вшанувало великого поета не гірше за Краків і Варшаву”. У своїй промові він подякував тим, хто спричинився до спорудження монументу. Після звучання гімну поляків Міхал Ролле прочитав Пам’ятний акт.

Церемонію завершив урочистий похід львів’ян до пам’ятника, в якому взяло участь 87 товариств.

У Міському казино на вул. Академічній о 15:00 відбувся урочистий бенкет, на якому були присутні найповажніші гості урочистого відкриття. У приміщенні товариства “Скала” в цей час відбувався прийом, влаштований для селян: скромний обід і вокально-інструментальний вечір. А Перша ізраїльська громадська кухня від 12:00 до 14:00 організувала безкоштовні обіди.

Довкола колони Адама Міцкевича о 16:00 відбувся збір шкільної молоді. Після походу до пам’ятника у львівських школах відбулися вечори пам’яті поета.

О 17:00 урочисто віднесли вінки з-під монументу до будинку міського Художньо-промислового музею. Увечері в Міському театрі відбулися вистави – “Барські Конфедерати” та “Відьма”.

О 21:00 відбувся вечірній прийом у Ратуші. Гостей вітав президент міста Ґодзимир Малаховський з дружиною.


Пам’ятник Александрові Фредру

На площі, що колись називалась Академічною, де тепер розташований пам’ятник Михайлові Грушевському, 24 жовтня 1897 відкрили пам’ятник графові, письменникові, почесному громадянину Королівського столичного міста Львова, дідові митрополита Андрея Шептицького Александру Фредру.

Пам’ятник створив відомий львівський скульптор Леонард Марконі. Після Другої світової війни пам’ятник перевезли до Вроцлава і встановили перед ратушею. 


Пам’ятник “Борцям за Владу Рад”

У 1980 році на площі Народної Гвардії ім. Івана Франка, утвореній на перетині вулиць Театральної та Народної Гвардії ім. І. Франка (від 1992 р – площа Стефана Яворського), було споруджено пам’ятний знак “Борцям за Владу Рад”. Його автор – відомий львівський скульптор, голова Спілки художників Йосип Садовський. Львів’яни знак називали “цирозна печінка”.


Пам'ятник Бартошу Гловацькому

Пам'ятник ватажку селянських формувань під час польського визвольного повстання 1794 р. під проводом Тадея Костюшка Бартошу Ґловацькому урочисто відкрито 9 липня 1906 р. у Личаківському парку. Авторами пам'ятника були Юліан Марковський та Ґжeґож Кузневич.


Пам'ятник Вербицькому

27 грудня, у Львові урочисто відкрили пам’ятник знаменитому українському композиторові та автору музики до національного гімну Михайлу Вербицькому. Пам’ятник висотою майже три метри встановили на розі вулиць Бандери – Чупринки – Вербицького. Пам’ятник створили відомі скульптори – брати Сухорські.


Пам’ятник Івану Підкові

18 листопада 1981 р. скульптор Петро Кулик безкоштовно виконав та встановив модель пам’ятника та постамент Івану Підкові на площі, котра від 1946 р. носить його назву.

Іван Підкова довший час жив на Запоріжжі, брав участь у козацьких походах. На початку листопада 1577 Іван Підкова, назвавши себе братом Івана Води Лютого, за підтримки козацького загону на чолі з гетьманом Я. Шахом, почав боротьбу проти ставленика Туреччини, молдавського господаря Петра Мірчича Кривого. Козацьке військо розгромило загони П. Мірчича і 30.11.1577 звільнило Ясси. Іван Підкова був проголошений молдавським господарем, а Я. Шах з козацьким загоном повернувся на Січ. В 1578 велике турецьке військо за наказом султана Мурада III розпочало наступ на Молдавію. Під натиском переважаючих ворожих сил козаки під керівництвом І.П. змушені були відступити на Україну. У Немирові (за ін. даними – Кам’янці-Подільському) Іван Підкова був по-зрадницьки схоплений польськими жовнірами за наказом брацлавського воєводи Я. Збаразького і відправлений до Варшави.

У ХІУ-ХУІІІ ст. на місці площі, де зараз знаходиться пам’ятник Івану Підкові, стояв міський шпиталь Св.Духа. Фронтоном він виходив на вул. Шпитальну. Шпиталь давав притулок вдовам, сиротам, бездомним волоцюгам. Існував він спочатку на приватні пожертви, але з часом став заможною установою, якій належали земельні ділянки, прибутки від 50 кам’яниць у місті тощо.

Між будинком шпиталю і костьолом єзуїтів проходила вузька вуличка, котра виводила до Єзуїтської хвіртки — одного з виходів з міста. Наприкінці XVIII ст. будинок знаходився в аварійному стані. У 1780 р. частина його завалилась, і тому було віддано розпорядження про знесення шпиталю. Новоутворена площа дістала назву Св. Духа. У 1829 р. на ній поставили будинок гауптвахти, який призначався для розміщення міської сторожі. Про колишнє призначення будинку нагадують військові атрибути на його фронтоні.


Пам’ятник Іванові Федорову

Цей пам’ятник давно уже став одним зі символів Львова. Його зображення можна зустріти на всіх зібраннях листівок з видами міста та на численних календарях. Хоча з’явився він відносно недавно. Відкрили його 26 листопада 1977 року на честь так званого «400-ліття книгодрукування на українських землях». Пам’ятник стоїть неподалік від місця, де в 16-му столітті знаходилася друкарня Львівського ставропігійного братства. Монумент розташований на майданчику, що утворився після впорядкування скверу в підніжжі вежі Корнякта, між входами до Успенської церкви та Державного архіву Львівської області, а також вулицями Підвальною та Руською. Фоном для нього є одна з найвідоміших сакральних споруд Львова — Домініканський собор, де в радянські часи був розташований Музей історії релігії та атеїзму (тепер — Музей історії релігії). Іван Федоров в одній руці тримає книгу, а другою рукою ніби сіє зерна знань на львівську бруківку.

Під час робіт були виявлені залишки двох паралельно розташованих оборонних мурів, і це вплинуло на розміщення пам’ятника та його композиційне рішення. 1977 року львівські скульптори дістали замовлення на пам’ятник з Москви з умовою спорудити його за 2 місяці. За такий короткий термін це було нереально, тому існує думка, що скульптори взяли макет типового радянського солдата, додали голову Федорова і дали в руки книжку. Доказом називають фартух, у якому легко впізнати шинель, і кирзові чоботи на ногах у друкаря.


Пам’ятник Іванові Франку

Пам’ятник видатному українському письменнику Івану Франку споруджено у Львові в 1964 р., знаходиться він в нижній частині парку ім. І. Франка, обличчям до університету, який також носить його ім’я.

Колектив авторів складався з відомих львівських скульпторів Дмитра Крвавича, Еммануїла Миська, Якова, Василя Одрехівського при участі архітектора Андрія Шуляра. Вперше ідея спорудження пам’ятника Франкові була висловлена ще в 1945 р., 4 квітня 1945 р. навіть була видана Постанова Ради Народних комісарів УРСР і ЦК КП(б)У “Про збудування у місті Львові пам’ятників Тарасу Григоровичу Шевченку та Івану Яковичу Франку”; місцем спорудження пам’ятника Франку відразу був обраний парк ім. І. Франка, перед Львівським університетом. Через високу суму кошторису (586 000 карбованців) спорудження було відкладено на невизначений термін. Пам’ятний знак на місці майбутнього монумента заклали 29 червня 1956 р. згідно з рішенням виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих. Повністю проект був реалізований у 1964 р.


Пам’ятник королю Яну III Собеському

Більше шістдесяти років тому на центральному проспекті Львова, проспекті Свободи, на місці, де зараз знаходиться пам’ятник великому Кобзареві Тарасу Шевченку, стояв кінний пам’ятник польському королю Яну ІІІ Собеському. Урочисте відкриття монументу відбулося 20 листопада 1898 р. У 1905 р. постало питання підвищення його постаменту, за пропозицією інженера Вісьнєвського – на 1,5 м. Виконання пам’ятника в жовтні 1890 р. доручено відомому львівському скульптору Тадеушу Барончу. Відливку моделі виконала віденська ливарня Артура Круппа, роботи по спорудженню п’єдесталу — скульптурна майстерня Юліана Марковського у Львові. З боку вулиці Карла Людвіга на цоколі був розташований щит з гербами Польщі та Литви, а з протилежного боку, від вул. Гетманьскої, містився родинний герб Собєських, виконаний з теребовельського каменю. З боку пл. Маріацкої на цоколі був розташований напис „Яну ІІІ місто Львів 1898”. З боку міського театру на цоколі були розташовані назви місцевостей, де відбулися найголовніші битви за участю короля та рік битви. Спорудження пам’ятника королю Яну III Собеському коштувало 32 000 зл. В листопаді 1911 р. Рада міста розробила план підвищення п’єдесталу монументу на 1,25 м. та повернення пам’ятника під прямим кутом так, щоб він став тилом до театру. Ціна цього проекту сягала 17680 корон. П’єдестал пам’ятника підвищили, і в 1920 – 1930-х рр. він використовувався як трибуна. 12 листопада 1949 р. комісія у складі голови виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих Семена Стефаника, заступника голови Комітету зі справ мистецтв при Раді Міністрів УРСР Г. Кіналова та завідуючого протокольно-консульським відділом Міністерства зовнішніх справ УРСР передала представнику уряду Польської республіки П. Влонському пам’ятник королю Яну ІІІ Собєському. 7 березня 1950 р. його було перевезено до Варшави, до Вілянова, де тимчасово поставили без цоколю на травнику. В 1965 р. монумент було перевезено до Гданська.


Пам’ятник Леніну

Мітинг, присвячений відкриттю пам’ятника В.І. Леніну у Львові, відбувся 20 січня 1952 р. Пам’ятник був споруджений перед входом до театру опери та балету, на вісі Гетьманських Валів – парку-скверу, розташованого в центрі вулиці 1 Травня.

Автором пам’ятника був московський скульптор С.Меркуров, у здійсненні проекту брали участь архітектори В. Шарапенко та С. Француз; площу перед оперним театром впорядкували за проектом арх. І. Персикова та М. Юрчука. Підготовка до встановлення пам’ятника В. І. Леніну почалася ще перед початком Великої вітчизняної війни, в червні 1941 року, але встановлений він був в 1952 році. Демонтували його 14 вересня 1990 року. Після демонтажу, бронзова частину пам’ятника було розплавлена.


 Пам’ятник Леопольду фон Захер-Мазоху

Володимир Цісарик є творцем ще одного знакового пам’ятника – уродженцеві Львова, письменникові Леопольду фон Захер-Мазоху.

Бронзового Мазоха заввишки 170 см особливо люблять туристки – через пікантні сюрпризи, що він приховує. На грудях статуї вмонтовано збільшувальне скло, через яке можна побачити еротичні картинки. А через ліву кишеню можна залізти у штани письменника.

Пам’ятник з’явився біля “Мазох-кафе” у 2008 році.

Адреса: вулиця Сербська, 7.


Пам’ятник лучнику

Пам’ятник лучнику встановили у рамках 50-го Міжнародного турніру зі стрільби з лука “Золота осінь – 2013″.

Скульптуру лучника з металу викували ковалі. Заввишки вона — 2,5 метри, вага – 200 кілограмів. Пам’ятник встановлено симетрично до Швейка. Виготовив його скульптор Мирослав Дидишин.

Адреса: площа Ринок, 1.


Пам’ятник Никофору Дровняку

Никифор (Єпіфаній) Дровняк (*21 травня 1895, Криниця —†10 жовтня 1968) — український художник-примітивіст з с. Криниця, що на Лемківщині (Польща). Мав принаймні 10 імен, під якими фігурував у мистецтвознавчих книжках цілого світу. Наприклад: «Никифор з Криниці» , «Никифор Криницький», «Ян Криницький», «Матейко з Криниці», «Мастер з Криниці», «Лемко Никифор». Як художника Никифора (українець-лемк Н.Дровняк) світ відкрив 1932 року, коли в Парижі в галереї Леон Марсель експонувалася його виставка з 200 малюнків. Цей захід організував Львівський народний музей імені Т.Шевченка. Митець-самоук був визнаний одним з найцікавіших з-поміж майже сорока своїх колег. Польський художник Єжи Вольф опублікував нарис “Маляр наївного реалізму у Польщі” (“Аркада”, 1938) і від того часу кілька десятків років Никифор був у центрі уваги і митців, і глядачів, яких захоплювала його самобутня творчість. Потім були виставки у Польщі. Але справжню славу митцю принесло експонування його робіт у Парижі 1959 року. Відтоді творчість Никифора набула світової популярності. За право вважати його “своїм” досі сперечаються офіційні особи кількох держав. І є за що.

У своїх творчих пошуках Никифор керувався християнською філософією. Біблійна тема – одна з провідних у його малярстві (зокрема, серія “Молитовник”). Багатою є його спадщина й світської теми: Никифор розгорнув перед глядачами сотні картин, які розповідають про життя українських лемків та їхньої батьківщини – Лемківщини. Пам’ятник виконали скульптор Сергій Олешко та архітектор Михайло Ягольник в 2005 році, проте вікрили його тільки 2006 року.


Пам'ятник п’яничці

У 2006 році біля ресторану “Прага” з’явився мідний п’яничка. Скульптура зображає дрібного буржуа 20-х років минулого століття, який поєднує і риси пражанина, і львів’янина. Автори пам’ятника спеціально їздили у Прагу, аби відчути дух міста.

Адреса: вулиця Гнатюка, 8.


Пам'ятник Пікассо

Його відкрили у 2009 році з нагоди 12-річчя однойменного клубу. Художника зображено з голим торсом, у шортах і босоніж. Він курить цигарку, кінчик якої світиться червоним полум’ям. У клубі кажуть, що Пікассо так сфотографований на багатьох світлинах.

Адреса: вулиця Зелена, 88.


Пам'ятник рюкзаку

Металевий рюкзак з’явився у внутрішньому дворику географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у 2012 році.

Це єдиний пам’ятник наплічнику у світі. Автор ідеї його встановлення – випускник факультету Ігор Дикий.

Адреса: вулиця Дорошенка, 41.


Пам'ятник сажотрусу

Пам’ятник сажотрусу розміщено високо-високо на одному зі дахів Львова. Скульптор — Володимир Цісарик. Це дуже незвичний пам’ятник володарю стародавньої професії, здебільшого забутої в сучасному світі. За стародавнім повір’ям, доторкнутися до ґудзика сажотруса — на щастя! А ще кажуть, що коли попасти йому у капелюх монеткою, то виконається загадане бажання.


Пам'ятник Сталінській конституції

Монумент Сталінській ( Радянській ) Конституції було споруджено в жовтні 1939 р. Авторами були скульптор Сергій Литвиненко, той самий, який створив пам’ятник І. Франку на Личакові, та київський художник Михайло Дмитренко, за однією з версій скульптори адаптували до місцевих умов проект, виконаний у Москві.

Пам’ятник виконувався на Кераміко – скульптурній фабриці, що відкрилася вже в 1939 року на вул. Мучній, безпосередньо створенням займались скульптори Євген Дзиндра та Андрій Коверко. Місце для досить великого монументу обирають звісно ж не випадково, самісінький центр Львова, на ” острівку ” посеред нинішнього пр – ту Свободи … Радянські монументи тієї епохи мали виконувати роль знаряддя пропаганди, мистецькі і естетичні якості були ділом десятим …

Велика багатофігурна композиція, присвячена сталінській конституції 1936 року, складалась з чотирьох гіпсових скульптур, що представляли червоноармійця, гуцула, селянку та студентку. З трьох боків монумента були великі таблиці, на яких українською, польською та ідишем виписали окремі статті зі Сталінської конституції. Основу пам’ятника виготовили з дощок, поштукатурили й обліпили гіпсом. Скульптури також відлили зі звичайного гіпсу. На горі монумента був флагштокзі справжнім червоним прапором.

Цікавим фактом є таблиця з уривком конституції на ідиш … Розрахунок був чіткий, більше третини населення Львова того часу складали євреї, нова влада шукалапідтримки … Але якщо підсумувати назагал, оцінити сам монумент, навіть як на страшенно низькі радянські стандарти міцності, це була препаскудно неякісна робота.

30 червня 1941 р., коли до міста прийшли німці, цей пам’ятник їм навіть не довелося підривати. Львів’яни майже голими руками розбили його за кілька годин на друзки.


Пам'ятник Станіславу Яблоновському

Найстаріший львівський світський пам’ятник гетьману Станіславу Яблоновському, мав нещасливу долю у всі роки власного існування. Станіслав Ян Яблоновський (1634-1702), великий коронний гетьман, мав багату та славну військову біографію…

Найбільшої пошани від львів’ян гетьман отримав за захист міста та блискучу відсіч татарам у 1695 році. Це був їх останній набіг на Львів…

Пам’ятник було виконано у 1752-1754 роках; знавець львівської скульптури доктор мистецтвознавства Юрій Бірюльов припускає, що його автором міг бути відомий тогочасний скульптор Себастьян Фесінгер.

Від початку монумент розмістили у внутрішньому подвір’ї Єзуїтської колегії (нині- школа №62), останки гетьмана було захоронено у криптах костелу Єзуїтів ще по його смерті у 1702 році. Скульптурна фігура гетьмана у парадних обладунках була виготовлена з твердого пісковику, вкрита позолотою.

Після 1772 року в давній Єзуїтській колегії були розташовані перші австрійські урядові установи. Під час реставрації будівлі скульптуру було скинуто з п’єдесталу; спочатку пам’ятник лежав на подвір’ї колегії, потім якимсь чином опинився на задвірках кам’яниці № 13 на вулиці Кароля Людвіга, тепер тут споруда “Гранд-готелю”

У 1859 р. скульптуру віднайшов львівський журналіст Іполит Ступницький. Саме він закликав громаду міста зібрати кошти для реставрації скульптури. На зібрані громадою міста кошти, найкращі скульптори Львова – Павло Ойтелє, Паріс Філіппі та Абель Перьє відновлюють монумент, що понад вісімдесят років пролежав у купі будівельного сміття.

В скульптурно-каменярській майстерні Леопольда Шімзера був виконаний постамент, прикрашений трьома мармуровими плитами. На першій плиті золотими буквами було вибито: “Станіслав Яблоновський, гербу Прус ІІІ, каштелян краківський, великий коронний гетьман, народжений у 1634 р., помер 1702 у Львові”. На другій: ” Воював під Берестечком, Батовом, Баворовом, Кам’янцем, Уманню, Краковом, Ярославом, Голембєм, Прагою, Куликовом, Сандомиром, Торунем, в Курляндії, Гольштині, під Цудновом, Хмельником, Леховіцами, на Україні. під Бучачем, Комарно, Калушем, Хотином, Золочевом, Трембовлею, Журавно, Віднем і Парканами”. На третій плиті: ” Командував у Валахії, Буковині, під Кам’янцем, Хвастовом, Підгайцями; Львів перемогою боронив від Турків і Татарів. Вдячні міщани Львова пам’ятник йому той поставили, у 1859 р. був відновлений”. Четвертий бік постаменту був оздоблений гербом гетьмана.

У 1861 р. монумент поставили на центральному львівському бульварі, що з того часу отримав назву Гетьманських валів. Причина переносу пам’ятника у 1932 році на скромну маленьку площу Трибунальську є невідомою… Перед тим монумент черговий раз було відреставровано Тадеушем Івановичем. Також невідомо коли зникла ця унікальна львівська пам’ятка – у 1939-1941 роках, під час нацистської окупації міста чи після 1944 року


Пам’ятник Степану Тудору

Цей пам’ятник радянського режиму досі гордо стоїть на одній з найстаріших площ Львова, а саме на площі Маланюка, котра існувала вже в 1828 р. як площа Хоронщизни або На Хоронщизьні – від назви юридики, яка була розташована на цих земельних ділянках. У 1892 р. отримала назву на честь Вацлава Домбровського (1823-1887), ремісника-лакувальника, президента Львова в 1893-1887 роках.

Під час німецької окупації міста площа мала назву Бургпляц, а в липні 1944 р. їй було повернуто назву пл. Домбровського, було тільки змінено особу, на честь якої існувала назва – це був Ярослав Домбровський, учасник французької революції. Під час другої хвилі перейменувань нашого часу у 1993 р. площу назвали на честь письменника Євгена Маланюка. Сам пам’ятник спорудженого на честь Степана Тудора 6 січня 1980 р. на площі Домбровського за проектом скульптора Дмитра Крвавича та архітектора Мирона Вендзиловича. Народився Степан 25 серпня 1892 року в селі Пониква на Львівщині. За першої світової війни, будучи вояком австрійської армії, потрапив у російський полон і до 1923 жив у радянській Україні. Повернувшись до Галичини, закінчив Львівський Університет (1926) і став активним діячем комуністичного руху. Один з організаторів літературної групи «Горно» і редактор журналу «Вікна». У 1939 р. привітав радянську окупацію Західної України, став членом правління Львівського відділу Спілки письменників України, керівником Львівської філії Інституту літератури АН УРСР тощо. Друкуватися Тудор почав 1925; кн. прози: зб. «Народження» (1929), повість «Молочне божевілля» (1930) і високо цінована в радянському літературознавстві сатирична повість-памфлет «День отця Сойки» (1932-41), спрямована проти католицького духівництва і національного руху в Галичині. Крім того, поезії, літ.-критичні, філософічні й публіцистичні статті в комуністичній пресі.

З дитинства пережив матеріальні скрути, раннє заробітчанство, 1914 р. його, студента Львівського університету, мобілізовують до австро-угорської армії, далі — фронт та російський полон, що спричиняє перебування Степана Тудора в Наддніпрянській Україні (переважно Київщина, Черкащина). Він бере участь у революційних подіях як боєць Корсунської ревбригади, організатор кооперативів, працівник наросвіти. З 1923 р. повертається до Галичини, активно пропагує ідеї Жовтневої революції. У 1939 р. — після злуки зі Східною Україною консолідує письменницькі сили. В розпал цієї бурхливої діяльності життя Степана Тудора трагічно урвалося: в перший день нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 він загинув разом зі своєю дружиною у Львові від випадкового потрапляння німецької авіабомби в групу галицьких письменників. Разом із ним загинули Олександр Гаврилюк із дружиною, Францішек-Станіслав Парецький та Зофія Хажевська.


Пам’ятник Тарасові Шевченку

В першу річницю Незалежності України 24 серпня 1992 року на проспекті Свободи в центрі Львова відкрили пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. І, хоча, журі обласного конкурсі в 1988 році не визнали жодного проекту переможцем, але, під тиском громадськості, було прийнято рішення споруджувати пам’ятник за проектом скульпторів Володимира і Андрія Сухорських й архітекторів Юрія Диби та Юрія Хромея. В цей день, якщо бути точним, відкрили тільки сам пам’ятник, на стелу “Хвиля національного відродження” довелося чекати ще чотири роки. Стела, висотою 12 метрів, виконана з бронзи і, через незвичну форму, часто в народі її називають “відкривачкою”, а, за зелену патину на бронзі – жабою.

Сам факт спорудження цього пам’ятника був дуже унікальним, адже колись, на цьому місці знаходився так званий “острів свободи”, або “клумба” – місце зустрічі національно налаштованих мешканців міста. Тут можна було придбати самвидавовські газети. А Тарас Григорович Шевченко на той час був потужним символом відродження всього українського та національного. Тому сама громада міста визначила місце для встановлення пам’ятника і відстоювало його спорудження саме тут. І, як багато років тому на “клумбі”, так і зараз біля Шевченка дуже часто зустрічаються закохані пари і свідком цього залишається тільки вічно молодий Тарас. А львів’яни та гості міста роблять численні фото біля пам’ятника цій видатної людини.


Пам'ятник усмішці

Пам’ятник Усмішці на вул. Вірменські у Львові (біля кафе "Дзига"). Автором є карикатурист Олег Дергачов. Усміхнена риба спочиває на бетонному постаменті, а замість плавців у неї – людські долоні. Цей пам’ятник найменший у Львові, його висота разом з постаментом сягає десь близько одного метра. Кожні сім років пам'ятник замінюють на новий.


Пам'ятник Францішеку Смольці

Пам’ятник громадському діячеві, ініціатору спорудження кургану Люблінської унії на Високому Замку Францішеку Смольці авторства Тадеуша Блотніцького встановили 8 грудня 1913 року на площі його імені (названої так у 1885 році, тепер – площа Генерала Григоренка).

Пам’ятник простояв до кінця 40 років ХХ століття, після чого зник. Це був останній з пам’ятників, встановлених у центрі Львова у довоєнний період.


Пам'ятники Швейку

Бравих вояків Йозефів Швейків у Львові два. Один із найвідоміших і найшанованіших туристами вмостився біля “Віденської кав’ярні”, де з’явився у 2002 році (скульптор – Сергій Олешко).

А ще один припаркувався на велосипеді біля ратуші на площі Ринок. Цього Швейка, викуваного львівськими ковалями, встановили члени Клубу велотуристів друзів природи “Рух” під час Міжнародного туристичного фестивалю “Швейк фест Галичина-2007″.

Адреса: проспект Свободи, 12, площа Ринок, 1.


Пам’ятник Св. Юрію Змієборцю

І які вже назви не давали цьому пам’ятнику в народі. Був він і чорносотенником і ментозавром і Юрком, але найпопулярнішої назвою залишається більш поетична версія “Зять тещі зуби лікує!” Споруджений архітектором О. Яремою, скульпторами А. Сухорським та А. Сухорським, конструкторами З. Бліхарським та Б. Ониськівим, монумент розташований на площі перед сучасною спорудою Міністерства внутрішніх справ України і відзначає пам’ять усіх загиблих в боротьбі із злочинністю. Колись, з 1885 по 1940 площа Гргоренка називалася площею Ф. Смольки — на честь польського політика, громадського діяча, правника, голови парламенту Австро-Угорщини та ініціатора створення копця Люблінської унії на Високому Замку Францішка Смольки, який мешкав у будинку № 4 (не зберігся, на його місці новий будинок з 1906 року). До 1946 року на місці пам’ятника Св. Юрію Змієборцю стояв монумент Францишеку Смольці.


Пам’ятник Яну Кілінському

Один з найрозкішніших проектів садово-паркового мистецтва у місті Лева, нинішній, улюблений городянами Стрийський парк, від моменту свого створення носив назву – парк імені Яна Кілінського.

Вперше ідея спорудження монументу шевцю-полковнику була висловлена у 1888 році, коли львівський магістрат офіційно закріпив його ім’я у назві цього неповторного парку.

Варшавський швець, який за свою хоробрість та здібне керування загонами повстанців отримав чин полковника. Кілінський долучився до народного повстання проти Росії та Прусії під проводом Тадеуша Костюшка 1794 року та одразу проявив свій військовий хист. Під час повстання він був захоплений прусаками, які передали його російській владі.

Після звільнення, яке повстанець відбував у Петербурзі, він знову пішов у підпілля, що призвело до повторного арешту в Росії… Після другого терміну Ян Кілінський припинив політичну боротьбу і зайнявся написанням мемуарів. Відомо, що двотомник Кілінського побачив світ аж після його смерті героя…

Кошти на монумент було зібрано пожертвами городян. Виконання доручили відомому львівському скульптору Юліану Марковському (1846-1903). Упродовж 1893-1894 років майстер працював над спорудженням пам’ятника, витесаного з брили білого каменя, привезеного з Миколаєва…

Встановити скульптуру на попередньо узгодженому місці не вдалось, оскільки роботи над спорудженням фундаменту і постаменту затягнулися… У зв’язку з цим урочисте відкриття переносили кілька разів. Нарешті 18 червня 1895 року пам’ятник встановили без урочистого відкриття


Пам’ятник Ярославові Галану

У 1972 році на сучасній площі Євгена Петрушевича з’явився пам’ятник радянському письменникові-комуністу Ярославові Галану – за проектом скульпторів Олександра Пилєва та Валентина Усова. Цього ж року площу названо на честь Галана.

1992 року пам’ятник демонтовано, а площу перейменовано на честь Петрушевича.


Статуя Матері Божої

За часів середньовіччя Полтва перед сучасною площею Міцкевича розділялась на два рукави і на невеличкому острові, який вони утворювали, з давніх часів була поставлена каплиця Божої Матері. Острівець той називався Марійний.

З середини XIX століття Полтву почали поступово заковувати в камінь і пускати під землю. Якраз на місці цього острова під час робіт із засклепіння Полтви вдарило сильне джерело, і тут вирішили збудувати криницю з тесаного каменю. А 1862 року графиня Северина, дружина багатого графа Бадені, вирішила залишити після себе у Львові добру пам’ять. Вона купила у Мюнхені гарну і величну фігуру Богоматері, виготовлену з білого мармуру, і встановила її на цьому місці. Після цього площа, яка мала назву площі Фердинанда — на честь намісника Галичини, стала називатися Марійською. На початку XX століття польська громада Львова вирішила поставити пам’ятник своєму видатному поетові Адаму Міцкевичу. Пам’ятник хотіли поставити на місці фонтану з фігурою Богородиці, де би він дуже вигідно домінував у просторі центральної частини міста. Але підземні дослідження виявили, що склепіння Полтви, яка тут протікає під землею, не витримало би великого навантаження споруди. Найоптимальнішим місцем для Міцкевича виявилося його теперішнє, але ж тут неподалік стояла Матір Божа, і ось її вирішили перенести на місце, де спочатку задумали спорудити пам’ятник Міцкевичу. У звязку з цією подією у львівській пам’яті виникла гірка фраза: «Посунься, Матір Божа, бо Міцкевич іде!».Проект нової криниці з фонтаном було завершено одночасно з пам’ятником польському поетові, і споруджено на цьому місці 1904 року. Після 1939 року Матір Божа муляла очі безбожній радянській владі. 1950 року фігуру зняли і перенесли спочатку до каплиці Боїмів, а тепер вона зберігається у церкві Святого Андрія. На її місці встановили добре відомий львів’яним фонтан з міфологічними морськими потворами. І нарешті 1997 Року копія скульптури Матері Божої повернулася на своє місце і продовжує надалі бути окрасою і захисницею Львова.

 

"Львову Назавжди" - 5 років!

5 років — це зовсім небагато у рамках глобального розвитку, але для життя проекту це визначна дата. 15 червня авторський проект "Львів Назавжди" відзначає свій 5-річний ювілей з дня заснування. Проект присвячено Львову і створено для Львова. З його допомогою кожен зможе здійснити віртуальну мандрівку вузенькими вуличками давньоруської та середньовічної частин Львова, а також найцікавішими місцями всієї області, ознайомитись з творіннями відомих і безіменних майстрів минулого. Кожен день існування проекту - це зустріч з цікавими людьми, відвідування культурно-мистецьких подій у нашому місті, радість за кожне досягнення та визнання Львова, де "вперше...". Діяльність проекту проходить під гаслом "Для Львова з любов'ю". Вітаю всіх львів'ян і шанувальників нашого міста і маю для Вас головне побажання - "До зустрічі у Львові". Координатор проекту "Львів Назавжди" Наталя Максимів.