У давні часи тут був великий лісовий масив, який займав площу в 70 франконських ланів (приблизно 1750 га). У 1356 р. король Казимир III подарував його Львову. Ліс тут шумів аж до 1879 р., коли львівський ентузіаст зеленого будівництва інженер А.Рерінґ на його основі розбив парк.

Залишки лісового масиву розчистили й упорядкували, з надгробних плит старого кладовища спорудили декоративні руїни середньовічного замку. В парку почали висаджувати рідкісні дерева та чагарники. Б 1894 р. було споруджено пам’ятник національному героєві польського народу Я.Кілінському, після чого парк і дістав його ім’я. Але ця назва вживалася тільки в офіційних документах і путівниках. Львів’яни уперто називали парк Стрийським. Хто першим ужив це слово — невідомо. Та це і не мало значення.

Стрийський парк став улюбленим місцем від¬починку і прогулянок львів’ян. Та це й не дивно — він більше наближений до дикої природи, ніж Міський (нині парк ім. І.Франка).

Вже 10 років інспектор міських парків Рерінг розпланував парк на Софіївці з врахуванням природних властивостей цієї дільниці.

Так було створено один з найгарніших парків тогочасної Європи

У 1916-1918 рр. на верхній терасі Стрийського парку, на добре впорядкованій території давньої Загальної крайової виставки 1894 р. відбувалася австрійська Військова виставка, яку за ініціативи командувача 2-ї армії генерал-полковника Едуарда Бьом-Ермоллі, було відкрито після відходу з міста російських військ. Головний вхід на територію Австрійської військової виставки і вид на головний павільйон. Вхід владнали на перехресті вул. Корсо, (яка тягнулася від вул. Стрийської і проходила через всю верхню частину парку; нині це асфальтована алея, яка перетинає верхню частину парку) та алеї, що виходила на вул. Козельницьку (нині на вході до Стрийського парку з цього боку стоїть недобудована споруда колишнього нового театру Прикво).

Ліворуч від лівої вежі ми бачимо рекламний плакат виставки. Від вхідних веж йшла алея до головного павільйону виставки, прикрашеного куполом з імператорською короною наверху. Вид на головний павільйон австрійської військової виставки з трофейними російськими та румунськими гарматами. Вид на Головний павільйон австрійської військової виставки, побудований за проектом відомого угорського архітектора Іштвана Медьасоя. Павільйон, як всі споруди виставки побудований з берези, мав досить великі розміри – 46 х 8,5 м. Над входом був поміщений затверджений 1915 р. новий герб Австро-Угорської імперії, виконаний видатним австрійським геральдистом Н. Г. Штрьолем. Герб складався з щита з гербами австрійських коронних земель під австрійською короною, з щитотримачем у вигляді грифона (ліворуч) та щита з гербами провінцій королівства Угорщина під короною св. Стефана, з щитотримачем у вигляді ангела (праворуч), обидві частини були поєднані особистим гербом Габсбургів. У нижній частині поміщений девіз “Indivisibiliter ac Inseparabiliter” (нероздільні та нерозлучні). Павільйон етапної команди Військової виставки ІІ Армії. Павільйон створений Іштваном Медьасоєм, близько 25.5 х 12 м, подібний до віденської вілли. Тут виставляли солдатську амуніцію, похідні лікарні, картини, фотодокументи, мости, тартаки, зразок польової кухні, військову пошту та телеграф і т.і.

Усі павільйони виставки (головний, Угорського червоного хреста, індустрії, сільськогосподарський, етапної команди, польова церква- каплиця) були виконані з березових стовбурів. Над втіленням пректу працювала група військовослужбовців – угорські архітектори на чолі з Іштваном Мєдьясою. Після 1918 р. усі павільйони були демонтовані та вивезені до Будапешта.


Водонапірна вежа

Проект вежі виконав у 1894 році Міхал Лужицький за ескізом проф. Юліана Захаревича, реалізували цей проект Якуб Балабан та Влодзімєж Подгородецький. Це один з небагатьох вцілілих об’єктів Крайової виставки 1894 року.

Вежа в середньовічному стилі була однією з оздоб виставки, але крім цього вона виконувала ще й важливу функцію.

Водопостачання виявилося поважною проблемою для дирекції виставки, адже на цій території не було природних джерел та водоймищ. Найближче джерело, розташоване в парку Залізна вода, могло зебезпечити тільки постачання 300 куб.м.

Вода була потрібна для фонтанів, забезпечення роботи парових котлів та виробництва штучного льоду; для напування худоби, яка експонувалась у сільськогосподарських відділах виставки; для потреб ресторанів, кав’ярень та цукерень; для обслуговування туалетів та прибирання території; на непередбачені потреби – разом 400 куб.м. На 18-метровій вежі був встановлений водозбірник об’ємом 60 000 л., виконаний краківською фабрикою машин Леона Зеленевського.

Кругла мурована споруда водної вежі загальною площею 99, 58 кв. м збудована з каменю та цегли у вигляді середньовічної башти. На 18-метровій вежі був встановлений водозбірник об’ємом 60 000 л., виконаний краківською фабрикою машин Леона Зеленевського.

Для будівництва були використані кілька останніх пам’ятників давнього Стрийського кладовища, яке займало частину території теперішнього парку ім. Б. Хмельницького, приблизно на місці колишнього музея військ ПрикВО та верхнього входу до Стрийського парку.

1976 році тут відкрили ресторан «Вежа». Під час горбачовської «перебудови» ресторан приватизувала жіночка на прізвисько Соня Брильянт.

Зараз вона перебуває у закинутому стані, хоча у порівнянні із багатьма її ровесниками збереглась вона просто таки чудово.


Пам’ятник Яну Кілінському

У 1888 р., за кілька років до 100-річчя польського повстання 1794 р. під проводом Тадеуша Костюшка, за ініціативи радного міста Львова Станіслава Нємчиновського було створено Комітет побудови пам’ятника Яну Кіліньскому. Постать варшавського шевця Яна Кілінського, в часи визвольного повстання – полковника Костюшківського війська, була надзвичайно популярною. Місцем встановлення пам’ятника було визначенодолішню частину недавно створеного Стрийського парку, який вже у 1888 р. перейменували на парк Яна Кілінського. Збір коштів для здійснення проекту відбувався пожертвами. Виконання пам’ятника було доручено відомому львівському скульптору Юліану Марковському (1846-1903). Упродовж 1893-1894 рр. Юліан Марковський працював над пам’ятником, витесаним з брили білого каменю, привезеного з Миколаєва. Навесні 1895 р. пам’ятник був готовий і принятий у власність міста. Оскільки роботи по спорудженню фундаменту і постаменту пам’ятника затягнулися (це зобов’язалась виконати своїм коштом Рада міста Львова), урочисте відкриття кількаразово відкладалось. В кінці кінців 18 червня 1895 р. пам’ятник було встановлено без урочистого відкриття, «в робочому порядку».

"Львову Назавжди" - 5 років!

5 років — це зовсім небагато у рамках глобального розвитку, але для життя проекту це визначна дата. 15 червня авторський проект "Львів Назавжди" відзначає свій 5-річний ювілей з дня заснування. Проект присвячено Львову і створено для Львова. З його допомогою кожен зможе здійснити віртуальну мандрівку вузенькими вуличками давньоруської та середньовічної частин Львова, а також найцікавішими місцями всієї області, ознайомитись з творіннями відомих і безіменних майстрів минулого. Кожен день існування проекту - це зустріч з цікавими людьми, відвідування культурно-мистецьких подій у нашому місті, радість за кожне досягнення та визнання Львова, де "вперше...". Діяльність проекту проходить під гаслом "Для Львова з любов'ю". Вітаю всіх львів'ян і шанувальників нашого міста і маю для Вас головне побажання - "До зустрічі у Львові". Координатор проекту "Львів Назавжди" Наталя Максимів.