Кам’яниця № 10
Будинок під № 10 була перебудована у 1911-1912 рр. за проектом Альфреда Захаревича для театральних потреб.
Потрапити до залу театру можна було через двоарковий портал, облицьований чорним мармуром та видовжений вестибюль, декорований театральними масками роботи Зиґмунта Курчинського. Театральна зала з балконом була оформлена розписами Фелікса Виґживальського. Невеликий камерний зал для глядачів містив партер та балкон по периметру, що дозволяло вмістити всіх бажаючих на вистави до 300 чоловік.
Після відкриття будинку в театральному приміщенні збирається літературно-художнє товариство «Hades», на чолі польським журналістом, письменником, прозаїком, поетом, фелейтоністом, театральним критиком, членом Польської Академії літератури Корнелем Макушинським. А на другому поверсі розташовується українська «Академічна громада» Львова.
У вечері в будинку працює танцювальний салон «Tabarin», де досхочу можна було танцювати фокстрот, танго, тустеп та новий на той час – чарльстон та інші.
З 1913 року у будинку оселяється “Малий театр”, який уже після першого сезону стає популярним у львів’ян. В його репертуарі були представлені такі твори як: «Жінка з перла» Ю. Германа, «Хата…» М. Цески, «Ситуація з драмату» Горчинського, «Інтруз» М. Метерліка, «Відвідини» А. Висоцького, «Жиди» Т. Берналда, твори М. Буркхарда «Посполита жінка», «Він і його брат» та інші. Для дітей у театрі була поставлена п’єса «Зернятко» Я. Бабіцького.
З початком Першої світової війни цей театр припинив своє існування.
У 1918 році за сучасною адресою вул. Стефаника, 10 починає діяти “Театр водевілів”, який, попри негаразди та побутовий дискомфорт (наприклад, відсутнійсть обігріву), охоче відвідують люди.
Тут виступають майстри оперети з Великого міського театру і довоєнних кабаре, а також молоді актори-початківці. У збірних театральних виставах були, як правило, дві коротенькі комедії й одна оперетка або водевіль, траплялися також й сольні виступи артистів.
У 1920 році “Театр водевілів” переіменовують на Фронтовий театр Малопольського відділення армії добровольців, основною діяльністю якого є виїздні вистави на фронт.
У 20-30 рр. ХХ ст. у будинку по вул. Оссолінських,10 міститься польськомовний літературний театр «UL» («Вулик») та однойменний кінотеатр. А також українські театри «Труд» та «Цвіркун».
Цікавим є те, що театр “Цвіркун” починав свої вистави о 19:30 та мав досить модний на той час репертуар: скетчі, співи, танці тощо. На жаль у 1936 р. цей театр змушений припинити свою діяльність.
В кінці 30-х рр. і до Другої світової війни у будинку діяли Учительська крайова спілка та фабрика фортепіано Міхала Шкельського.
У радянский час примішення не використувається як театральний заклад. У 50-х роках тут знаходиться клуб дозвілля “Львівгазу”, а у 1960-1980 рр. – Будинок культури будівельників. У той же час відкривається і новий вхід до будинку, який має адресу вул. Стефаника, 16а. Стіни прилеглих будинків прикрасили мозаїками “Львівські будівельники” та “Не забудьте пом’янути”.
В 1960-х на подвір’ї будинку діє танцювальний майданчик, який у Львові називають “Газ”. До 1970-х рр. тут проводилися “Вечори танцю”.
Також у 70-х роках в приміщенні Будинку культури Богдан Муж заснував ансамбль бального танцю “Полонез-72” (згодом Танцювальний клуб “Естет”).
До 1990-х років тут також діяли Молодіжний театр пантоміми, Самодіяльний Народній хореографічний ансамбль сюжетного танцю, Самодіяльний народний цирк «Юність» та інші мистецькі колективи.
Бібліотека Оссолінських
Львівська картинна галерея
