Слід знати, що під вулицею в колекторі тече р. Сорока – доплив р.Полтви. На початку вулиці був міст через Полтву, на якому в 1812 – 1888 рр. стояла скульптура св. Яна Непомука (від неї просп.Шевченка звався вул.св. Яна).

Нинішня вуличка Саксаганського одна з наймолодших у місті. Вона сформувалася як повноцінна вулиця тільки в добу міського самоврядування, коли під час глобального впорядкування Львова у 1871 р. вона отримала назву Стежкової.
До цього року це була лишень вузенька пішоходна стежка вздовж річки Сороки, яка протікала майбутньою вулицею в напрямку до Академічної (нині – пр-та Шевченка). Наприкінці ХІХ століття Полтву із рукавами ховають під землю, а Стежкову починають забудовувати… У 1905 році вона отримала назву на честь учасника Січневого повстання 1863 року, громадського діяча, польського політика та економіста Тадеуша Романовіча. Порівняно у короткий час, до початку I Світової війни, вулиця вже була сформованою – була забрукована та мала довжину близько 240 метрів . У часи німецької окупації Львова, у травні 1942 року, вуличка дістає назву Алеєнштрассе. Після приходу радянської влади, у грудні 1944 року, вулицю перейменовано на честь видатного українського актора, режисера і драматурга Панаса Саксаганського (Тобілевича) (1859-1940).

Кам’яниця Едуарда Ландау

Зодягнені у шкури тварин атланти на балконі кам’яниці Едуарда Ландау по вулиці Саксаганського, 11 справляють враження первісної могутності. Їхні обличчя сповнені драматизму, боротьби божественного і звіриного в людині. Автором мовчазних і красномовних постатей є Петро Війтович (1862-1936) , що його звуть львівським Фідієм, або львівським Берніні.

Починав свій творчий шлях скульптор у майстерні Марконі, пізніше вступив до Віденської академії образотворчих мистецтв. У 1888 році за глиняну модель композиції «Викрадення сабінянки» отримав стипендію на навчання в Римі. Шість років потому на Виставці сучасного мистецтва у Львові втілене в камені «Викрадення» принесло автору золоту медаль. Мідні витвори Війтовича «Слава», «Геній музики» та «Геній драми і комедії» прикрашають фронтон Львівської опери, «Розп’яття» – головний фасад церкви святих Єлизавети та Ольги, низка робіт знаходяться в Латинській катедрі.