Народився Юліан Октавіан Захарієвич у Львові 17 липня 1837 року. Середовище тогочасного Львова, багате на історичну спадщину та приклади взаємодії різних культур, значно вплинуло на його становлення та вибір професії.
Після закінчення школи він вступив до Технічної академії у Львові, де на технічному відділі викладалася і архітектура і вільно ручний рисунок. Освіта здобута у Львові стала основою для подальшого навчання у Політехнічному інституті Відня. Цей переїзд майбутнього архітектора мав вирішальне значення для формування його світогляду.
Після закінчення навчання, у лютому 1858 року, Ю. Захарієвич йде працювати до Генеральної дирекції будівництва державних залізниць у Відні. Водночас у 1859 році з метою вдосконалення своїх знань з архітектури бере участь у будівництві віденського собору св. Стефана під керівництвом Ернста [1]. Згодом аж до 1870 р. стає директором залізниці Карла-Людвіга (лінія Відень-Краків-Чернівці-Яси).
У 1871 р. Ю. Захарієвича запрошують очолити кафедру архітектури у Технічній академії Львова. Він приймає запрошення і цього ж року здобуває науковий ступінь професора архітектури. Ці події стали визначними у житті митця адже з цього часу все його подальше життя пов’язується із майбутньою Львівською політехнікою [2].
Архітектурна спадщина У квітні 1872 р. завдяки старанням керівництва Технічної академії та громадськості, цісар Франц Йосиф І дав дозвіл та кошти (1 млн. 300 тис. золотих ринських) на будівництво нових приміщень для академії. Проектування було довірено 35-річному професору – Юліану Захарієвичу. Отримавши замовлення, Ю.Захарієвич вирушає в ознайомчу подорож Європою. Вивчає функціональне вирішення та архітектурне оздоблення політехнік у Відні та Мюнхені. Наприкінці 1872 року він завершує проект, за яким мали виконати триповерховий головний корпус та будинок хімічної лабораторії.
Корпус зведено у популярному у європейській архітектурі історичному стилі італійського ренесансу. Не минуло безслідно і навчання Ю. Захарієвича у Відні. Про це свідчить подібність фасадів Віденської та Львівської політехнік. Проте об’ємно-просторові вирішення будівель є кардинально різними.
Роботи з будівництва виконувались організовано і швидко. Завершення головного корпусу у жовтні 1877 році принесло архітектору визнання і славу. Відзначивши внесок Ю. Захарієвича у будівництво, колегія професорів обирає його ректором Політехнічної школи (так стала іменуватися реформована Технічна академія) [3].
Одночасно з Політехнікою при споруджені синагоги в Чернівцях (1873–1878 рр.) майстер застосував можливості мавританського стилю, щоб радикально її відрізнити від християнських святинь. Водночас під час роботи над проектом монастиря і костелу Францисканок у Львові (1876–1888 рр.) архітектор звертається до неороманських форм і вільної інтерпретації готики. Неороманський стиль був поширений у сакральній архітектурі того часу і асоціювався з часами заснування монастирських орденів, свідчив про їх аскетизм і скромність. Взагалі неороманські позиції у творчості майстра з кінця 70-х років посилюються. Ці тенденції знайшли відображення і у менших сакральних будівлях – костелах в Заріччі біля Ярослава (біля 1880 р.) та Буцневі недалеко Тернополя (біля 1887 р.). Професор майстерно приміняє такі матеріали, як доброї якості цегла різних відтінків, керамічні (майолікові) вставки, романські декоративні орнаменти, часто поєднані з готичними завершеннями. Цікаві неоготичні експерименти майстра втілилися у віллі художника Яна Стики (1889 р.), що було рідким явищем у житловому будівництві того часу. Виділялася і зведена у 1891–1893 рр. вілла самого Ю. Захарієвича “Юлієтка” – вільним художнім формоутворенням, новаторськими розподілом приміщень, живописним виглядом стін з кольорової цегли [1].
Останньою великою і успішною роботою Ю. Захарієвича стало спорудження у Львові Галицької ощадної каси (1889–1891 рр.). Незважаючи на результати конкурсу, який передував будові, замовлення на проект було запропоновано Ю. Захарієвичу. Будівля виділяється пізньоромантичним трактуванням мотивів неоренесансу з помітними ознаками раннього модерну. Надзвичайно активно використовуються текстурні властивості та колір матеріалів – нетинькованої поліхромної цегли, тесаного каменю, майолікових рельєфів та багатих кутих решіток. На рубежі 1880–90-х років ця споруда стала передвісником нового трактування архітектури – стилю сецесії – напряму, який так плідно був розвинений у Львові компаньйонами та учнями Ю. Захарієвича: І. Левинським, Т. Обмінським і А. Захарієвичем – сином професора [1].
Мистецька спадщина Свої архітектурні споруди Ю. Захарієвич активно насичував кованим та литим металом, скульптурною пластикою, ліпним орнаментом, розписом, вітражем, керамічними деталями, чудовими столярними виробами.
З іменем Юліана Захарієвича пов’язане формування у другій половині ХІХ ст. у Львові архітектурно-дизайнерської школи.
Проектуючи головний корпус Політехніки, Ю.Захарієвич запроектував і оформлення інтер’єрів корпусу. Два чудові ліхтарі при вході та ліхтарі на головних сходах вражають мистецькою досконалістю. Юліан Захарієвич є автором дизайнерського вирішення і інтер’єру політехнічної бібліотеки, що розмістилась на другому поверсі головного корпусу. Її багате декоративне оздоблення і нині викликає захоплення. Залу колишньої бібліотеки прикрашають дубові панелі, дерев’яна стеля з імітованою орнаментикою інтарсії та велика різьблена бібліотечна шафа вздовж усієї стіни, виконана у стилі фламандського Ренесансу. Конструкцію шафи митець вирішив досить незвично, запроектувавши її у два поверхи, але одним об’ємом, що забезпечило оптимально великий об’єм для книг. Гвинтові сходи з обох боків вмонтовані у шафу і ведуть на антресолі [4].
Викликає інтерес та захоплення також організація внутрішнього простору приватних будинків вілли Яна Стики та приватної вілли Захарієвича. Інтер’єри оздоблені дерев’яними різьбленнями, мереживами готичних мотивів на стелі та збіркою готичної кераміки, якою так захоплювався майстер.
Юліан Захарієвич був ентузіастом відродження керамічної промисловості – створення у Політехніці (1886) дослідної керамічної станції і гончарної школи і основоположником фабрик кахлів у Глінську. Наприклад, ваза-скарбничка, тарілка і ваза зі стилізованою покутською орнаментикою, що експонувалась на Паризькій всесвітній виставці 1900р. Вази, кахлі, облицювальні плитки, виготовлені у 1891–1894 рр. за ескізами Захарієвича, вважають найкращими творами у стилі сецесії [5].
Мистецький талант Ю.Захарієвича у поєднанні із майстерністю коваля Івана Дашека проявився у оздобленні Галицької ощадної каси. Для цієї будівлі було виконано величезний обсяг ковальсько-слюсарних робіт, а саме: віконні решітки першого поверху, вхідні двері та кругла металева розета над ними, обрамлення балконів, позолочені решітки в конференц-залі і т. д. Особливо фантастично виглядають ковані розквітлі квіти, створені за рисунками Ю. Захарієвича. Також за рисунками майстра виконані металеві решітки сходів та два ліхтарі палацу Оссолінських (тепер Наукова бібліотека НАН України) [4].
Наукова діяльність Дуже символічно, що саме із спорудження головного корпусу, тобто безпосередньо приміщення, середовища для формування архітектурної освіти, особистим прикладом архітектора-практика, який фахово застосував набуті знання, розпочалася кар’єра професора Юліана Захарієвича вже як основоположника львівської архітектурної школи. Його подальша творча, педагогічна, науково-теоретична діяльність стала лише підтвердженням сказаного. Вже на відкритті і освяченні новобудов Ю. Захарієвич продемонстрував свій талант теоретика, виступивши з урочистою лекцією “Мистецтво на службі техніки”. А ще раніше, навесні 1877 рока, побачила світ його праця “Відчит про архітектуру”, присвячена теоретичному осмисленню історії архітектури, визначенню поняття стилю, впливу релігії і суспільних змін на архітектуру, ролі в її формуванні матеріалу, конструкцій і уподобань епохи. Цей трактат став першою теоретично-архітектурною працею професора і першою такого роду в Галичині.
Ю. Захарієвич здійснив декілька наукових експедицій, результатом яких стали публікації “Мандрівка до Сокальського повіту” (1892 р.) (тут він провів дослідження костелу і монастиря Бернардинів в Сокалі, палацу і церкви в Потужиці, костелу і церкви в Варенжу, костелів в Тартакові і Белзі), “Мандрівка до Залукви, Галича і на Крилос” (1882 р.), де під впливом популярних на той час ідей романтизму і національної самобутності автор звертається до архітектурної спадщини Галицько-Волинського князівства ХІІ–ХIV ст. Фіксує на планах зроблені археологічні розкопки, виявляє автентичні давньоруські деталі в існуючих пам’ятниках архітектури, визначає місце віднайдених археопам’яток у світовій історії архітектури. Велике наукове і педагогічне значення мав альбом обмірних креслень „Пам’ятки мистецтва в Польщі” (1885 р.), виконаний студентами-політехніками під керівництвом професора. У цьому альбомі Ю. Захарієвич відкрив для українців красу їхньої народної дерев’яної церкви. Вперше зроблені кваліфіковані обміри церков в Роздолі (XVI ст.), св. Юра (XV ст.) і Чесного Хреста (поч. XVI ст.) в Дрогобичі. Більше ста років використовуються ці обміри при підготовці архітекторів у Львівській політехніці.
Як автор численних публікацій з історії та теорії архітектури, Ю. Захарієвич не лише вперше вводить до наукового обігу архітектурний опис і фіксацію пам’яток, а й працює над власними консерваторськими проектами, у яких реалізує свої теоретичні засади. Серед таких проектів – відбудова та реконструкція костелу Марії Сніжної у Львові у 1888–1892 рр., внаслідок чого пам’ятка набула рис неороманського стилю. У 1882 році ним був виконаний проект перебудови та часткової реставрації палацово-паркового комплексу в с. Псари (нині Приозерне Івано-Франківської обл.) У 1890-х роках виконав проект реставрації церкви Різдва у Галичі. Мотиви готики впровадив до проекту перебудови кафедрального собору в Тарнові (1889–1891 рр.) і парафіяльного костелу в Стрию (бл. 1890 р.). У 1887 році за проектом Ю. Захарієвича було розпочато реставрацію костелу св. Іоанна Хрестителя – однієї з найдавніших пам’яток архітектури стародавнього Львова. Методи консервації, практиковані професором, були типовими для ІІ пол. ХІХ ст., через що пізніше оцінка його діяльності була неоднозначна, та незважаючи на це, Ю. Захарієвич є основоположником львівської школи консерваторів пам’яток мистецтва і архітектури [1].
Помер Ю. Захарієвич 27 грудня 1898 року. Його поховали на Личаківському цвинтарі у Львові. На його могилі надгробок, який він за кільканадцять років до смерті сам спроектував з пісковика у стилі неоренесансу.