Ділянка і будинок, який стояв на ній, уже в другій половині XVI ст. належали патриціям Вільчкам. Кам’яниця звалася Вільчківською.
У 1580 р. у Львові стався кривавий скандал, героїнею якого була 18-річна красуня Ганна Вільчек, єдина спадкоємиця майна родини. Претендентів на її руку (і посаг) не бракувало. Особливо ж її домагалися поляк П. Єльонек і флорентієць Урбан делла Ріпа Убальдіні. І якщо неодруженого італійця можна було зрозуміти, то одруженого поляка, який до того ж мав двійко дітей, зрозуміти важко. Так от, усі троє були на весіллі у будинку Ганни Понцької. Коли почалися танці, обидва зальотники наввипередки кинулися запрошувати Вільчеківну. Та віддала перевагу італійцеві. Єльонек образився і дав суперникові ляпаса. Суперник теж образився і відповів ударом кинджала, який виявився смертельним. Але здійснити вирок виявилося не так легко. По-перше, Убальдіні був родичем папи римського Григорія XIII, що відповідно вплинуло на суддів. По-друге, за нього заступилася дуже впливова італійська колонія Львова. По-третє… Оце “по-третє”, мабуть, стало вирішальним фактором. У справу втрутилося львівське’ жіноцтво. Як згадували сучасники, дружини суддів не давали чоловікам спокою ні вдень, ні вночі. Ще б пак, таке кохання! Таке романтичне вбивство! Те, що загинула людина, якось випадало з поля зору. Та и Єльонек на смертному одрі визнав себе винним і просив не карати вбивцю. І не покарали!

Убальдіні одружився з Ганною, але мешкав на сусідній вулиці Божого Тіла (нині вул. Ставропігійській), а пізніше на вул. Краківській. У 17 13 р. кам’яниця перейшла до магната Станіслава Матіаса Жевуського. На замовлення Ф. Жевуського архітектор Петро Полейовський 1772 р. перебудував старий будинок, додавши третій поверх. В оформленні інтер’єру взяли участь найвидатніші львівські художники того часу, зокрема С. Строїнський.