6 липня 1851 р. у містечку Долина, що в Івано-Франківській області, у сім’ї директора Народної школи та німкені з Баварії народився хлопчик, якого назвали батьковим іменем – Іван. У сім років Іван втратив батька, і тоді закінчилось його безтурботне дитинство.

З маленького містечка Долина у пошуках кращої долі сім’я переїжджає до Стрия. Тут Іван закінчує чотири початкові класи гімназії, а от для продовження його освіти у матері грошей не було. Юнака влаштовують помічником дяка, аби той заробляв гроші хоча б для себе. Але молодого Левинського вабив Львів, і він покидає Стрий заради омріяного міста.
У Львові на військовій службі перебував старший брат Івана. Заручившись його підтримкою, хлопець продовжує навчання в реальній школі, а в позаурочний час заробляє гроші, читаючи лекції та займаючись репетиторством. Наступна мета – вища освіта. У 1874 р. Іван Левинський закінчує архітектурний факультет Львівської Політехніки з відзнакою.
Під час свого навчання в політехніці Левинський знайомиться з професором вузу Юліаном Захаревичем, який став його наставником, а згодом і колегою.
Після закінчення політехніки Левинський береться за всі можливі проекти, аби заробити гроші і розпочати власну справу. Право займатись будівельним підприємництвом самостійно він отримав у 1881 р. У цей же період відкрив власне маленьке проектно-технічне бюро на вул. Личаківській, 6, але згодом переніс його на Капітульну площу.
Діяльність Левинського у бюро швидко принесла йому визнання і кошти, на які він спільно з професором Юліаном Захарієвичем купив земельну ділянку на Костелівці. Уже в 1888 р. вони відкрили спільне підприємство – «Фабрику кахлевих печей і матеріалів будівельних».
Підприємство розвивалось, і через кілька років Левинський створює цілий фабричний комплекс, де виготовляють все необхідне для втілення архітектурних проектів. З кожним роком популярність фірми зростала, а замовлення на будівельні матеріали надходили навіть з Росії.
Дослідники припускають, що популярність архітектурно-будівельній фірмі принесла художня ексклюзивна продукція в стилі європейського модерну, до якої Іван Левинський додає українські традиційні елементи. Цей прийом в архітектурі отримав назву «українська сецесія».
Загалом фірма Левинського спланувала для Львова близько 40 споруд. Зокрема це будинок акціонерного товариства «Дністер», Головний залізничний вокзал, будинок банку «Південний» на вул. Чупринки, 11, житлові будинки на вулицях Чупринки, Бандери та Котляревського, палац Сємєнських-Левицьких на вул. Пекарській, готель «Жорж», монастир Кармеліток Босих, Музичний інститут ім. М. Лисенка, пасаж Міколяша.
Іван Левинський прославився не лише своєю діяльністю в сфері архітектури, його знали і як хорошого педагога. У 1903 р. йому було присвоєно звання професора будівельного відділення Львівської Політехніки, а впродовж 1911-1914 рр. він займав посаду декана факультету архітектури університету. Викладачі та студенти, яким пощастило працювати з професором Левинським, розповідають, що він був людиною дуже доброю, щирою та відкритою. Він любив називати людей «Серденько», за що і отримав таке прізвисько.
Попри роботу в університеті та на фірмі, Левинський був активним громадським діячем. Він заснував товариство «Праця» і був співорганізатором кількох промислово-технічних організацій.
Перешкодою розвитку планів визначного архітектора стала Перша світова війна. У червні 1915 р. російська влада відправила до Курська як заручників багатьох представників львівської інтелігенції, серед яких був і Іван Левинський. Згодом він опиняється у Києві, де знайомиться з багатьма визначними українцями.
У Києві архітектор не може сидіти без діла. Під його керівництвом в районі вул. Нижньої Кудрявської збудували дерев’яну греко-католицьку церкву. Також він заснував у Києві агрономічно-технічне товариство «Праця».
У рідний Львів Левинський повернувся навесні 1918 р. Він одразу повертається до своїх попередніх обов’язків: викладає у політехніці, займається розширенням фабрики будівельних матеріалів та підприємства. У його плани входить створити на львівському ґрунті аналогічне київському товариство «Праця». Першими кроками до цього був пошук соратників та формування ідейних цілей майбутнього товариства.
Але запал архітектора згасає з поразкою української армії в боях за Львів та поневолення Польщею Західної України. Левинський відмовляється присягати на вірність польській державі і тим самим підписує вирок своїй фірмі та своїй освітній кар’єрі. У травні 1919 р. його звільняють з посади професора кафедри, а фірма перетворюється на об’єкт гонінь та переслідувань. Ці події підкошують здоров’я професора, і 4 липня 1919 р. він помирає від інфаркту.