Унікальна пам’ятка архітектури XVI—XVII ст., яка не має аналогів не тільки у Львові, а, мабуть, і у всій Європі. Будинок має своє ім’я — “Чорна кам’яниця”.
Перший будинок на цій ділянці споруджений на початку 20-х років XVI ст. Власники ділянки часто мінялися, причому іноді вона водночас належала кільком особам. У 1588 р. одноосібним володарем став Томмазо ді Альберті. Цей рік вважається датою початку будівництва “Чорної кам’яниці”.
Томмазо ді Апьберті помер у 1589 р., не докінчивши будівництва. У 1596 р. власником стає аптекар Ян Лоренцович, котрий відкрив тут аптеку. Його онука вийшла заміж за лікаря Мартина Никанора Анчевського. У 1645 р. будинок перейшов у власність останнього. У 1675-1677 рр. на його замовлення архітек¬тор М. Градовський прикрасив будинок аттиком і скульптурою на фасаді.
У 1926 р. будинок був куплений містом, а через три роки у ньому відкрили музей історії Львова.
Нині тут міститься відділ нової та новітньої історії Львівського історичного музею.
Будинок спочатку мав три поверхи. У 1884 р. на четвертий поверх було перетворене горище. За традицією він збудований з трьома вікнами. На фасаді — низка скульптурних зображень святих, покровителів медицини. Серед них вирізняється постать вершника, який відрізає і віддає жебракові полу свого плаща. Це зображення св. Мартина — патрона доктора Анчевського, Над дверима родинний міщанський знак — ґмерк: на фортечній стіні лев з піднятим у лапі мечем. Навколо нього — напівстерті часом літери, котрі розшифровуються так: “Мартин Анчевський. секретар короля, доктор медицини, львівський радник”. Тут ми бачимо також фігуру львівського святого Станіслава Костку, покровителя і захисника міста від пожеж.
Біля входу — невеликий кам’яний виступ, лавочка для сторожа. В інтер’єрі збереглися стелі з поперечними балками, колони, вкриті рельєфно різьбленим орнаментом. Вікно має широке підвіконня, яке водночас служило зручною лавкою. У глибині будинку збереглося обрамування входу в молитовню, виконане з алебастру.
В оздобленні фасаду гармонійно поєднуються риси польського й італійського Відродження та український національний орнамент.
Свою назву Чорна кам’яниця одержала у XIX столітті через цілком прозаїчну причину: протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії (багатоколірності), окислювалися під дією повітря і світла і таким чином утворився її таємничий чорний колір, який потім підтримувався поточними ремонтами, хоча у 60-ї роки XX століття в народі ходила легенда, що чорний колір кам’яниці надало втирання протягом багатьох років у фасад чорного соку від шкірок зелених грецьких горіхів. Таємничість цієї кам’яниці полягає і в тому, що одна з теорій чорного кольору фасаду, яку, проте, не визнають провідні архітектори Львова, це закопчення золою білого каменю пісковику внаслідок багаторічного опалення кам’яниці.