Радянсько-німецький договір 23-24 серпня 1939 року передбачав входження до СРСР Західної України з м. Львовом. У середині вересня німецькі війська вели на підступах до міста бої з 15-тисячним польським гарнізоном, 19 вересня зі сходу надійшли радянські частини. 22 вересня польське військо здало зброю Червоній армії, яка того ж дня увійшла в Львів.
26-28 жовтня у Львові проведено Народні збори Західної України, куди увійшли підібрані новою владою депутати. Більшість українців схвалювали возз’єднання українських земель, єврейське населення вітало радянську владу, а переважна більшість польського населення вважала її окупаційною. Всі українські, польські, єврейські партії та громадські організації заборонено, націоналізовані промислові підприємства підпорядковано радянський адміністративним органам. Українська мова впроваджувалась до вищих навчальних закладів, зростала кількість україномовних шкіл, відкривались масові бібліотеки, в той же час головним завданням культурно-освітніх установ вважалась комуністична пропаганда.
Розпочались масові репресії – звільнення з роботи “неблагонадійних”, ув’язнення, депортації. Від 30 червня 1941 року до 27 липня 1944 року тривала німецька окупація міста; з 1 серпня 1941 року Львів був центром дистрикту “Галичина” у складі т. зв. Генерал-губернаторства. Вже в перші дні окупації нацисти стратили групу провідних польських вчених (Казимир Бартель, Роман Лоншан де Бер’є, Тадеуш Бой-Желенський, Антон Ломніцький, Тадеуш Островський).