Лаврів

Лаврівський василіанський монастир святого Онуфрія, заснований іще в часи розквіту Галицько-Волинського князівства (XII-XIII ст.), упродовж усієї своєї історії був важливим осередком релігійного і культурного життя регіону.
Як і більшість давньоруських монастирів Галичини, зокрема в Карпатах, окрім свого основного призначення, він виконував також оборонну функцію, що зумовило особливості його архітектури.
Поруч із Лавриським та у тісному зв’язку з ним, у сусідньому селі розвивався Спаський монастир Преображення Господнього.Спаський монастир до наших днів не зберігся – нині він існує лише як археологічна пам’ятка.
Довкола обох монастирів, а саме у селах Соснівка, Лінина Велика, Потік, Бусовисько, Тисовець та ін., збереглися чудові зразки бойківської сакральної архітектури кінця XVIII- початку XX ст., що привертають увагу туристів.
Територія Лаврівського монастиря розташована у північно-східній частині села при в’їзді до нього, біля підніжжя гірського хребта. Через монастир протікає гірський потік, на якому колись працювали млини, і воду з якого використовували ченці як питну.
Існує декілька версій щодо походження назви «Лаврів». Одна з них пов’язує її з окремими чернечими келіями, які у сукупності склали лавру; друга – із словом «лавра», що у перекладі з грецької означає широкий, багатолюдний. Власне так часто називали найбільші і найвпливовіші чоловічі монастирі східного типу. Існує переказ, що своєю назвою Лаврів зобовязаний кобилі князя Лева – Лавричці. Нарешті, існує найбільш вірогідне припущення про те, що назва пов’язана із чернечим ім’ям “Лавр” Войшелка – сина литовського князя Мендовга. Прийнявши православ’я, він постригся у монахи. Прибуття Войшелка-Лавра у ці краї пояснюється двома обставинами. По-перше, він доводився кумом Льву Даниловичу, якому в той час належало Перемиське князівство. По-друге, його наставником був найбільший релігійний авторитет часів Данила Галицького архимандрит Григорій, який здійснював керівництво не тільки Лаврівським, але й сусіднім Спаським монастирями. До речі, саме він був послом князя Данила Романовича до папи Інокєнтія IV у 1246-1247 рр. у справі церковної унії та організації спільної боротьби з іншими країнами проти монголо-татар. Як відомо, ця місія закінчилася коронуванням Данила Галицького у Дорогичині на Підляшші у 1253 р.
У Лаврівському монастирі дуже цінна Онуфріївська церква, єдиний збережений західноукраїнський монастирський храм XIII століття, який пишається своїми фресками (XV ст.) – одним з найдавніших зразків фрескового розпису Західної України. Храм збудував, очевидно, князь Лев, засновник монастиря, адже він був великим шанувальником Святого Онуфрія. Існує також думка, що церква постала як своєрідний мавзолей, у який князь помістив мощі цього Святого. В підземеллях церкви ховали видатних діячів свого часу. За переданням, тут поховано галицького князя Лева, хоча місце поховання поки що невідоме. [1]
Лаврівський монастир святого Онуфрія, що на Старосамбірщині, належить до тих небагатьох, які діють на території України від княжих часів донині – Києво-Печерська лавра, а ще Зимненський і Жидиченський монастирі на Волині.
Лаврівський монастир святого Онуфрія – найстаріший монастир цього святого в Україні. У різних писемних тогочасних джерелах постійно згадують “Лаврівський монастир із мощами святого Онуфрія”.
Офіційним підтвердженням існування Лаврівського монастиря ще в давньоруські часи є знахідки розкопок, які проводили на території Онуфріївської церкви 1986 року. Тоді, зокрема, знайшли кераміку XII-XIII століть.
Церква святого Онуфрія пережила кілька етапів розбудов і реставрацій. Однак і нині є унікальним зразком давньоукраїнської архітектури і єдиним збереженим галицьким монастирським храмом XIII століття.[2]