Колегія піарів

Колегія піарів (конвікт) – львівська архітектурна перлина в… обласній лікарні. Конвікт (лат. – гуртожиток) – закритий навчальний заклад католицької церкви, в якому всі вихованці живуть разом, разом користуються приміщеннями, столом і т.д. Конвікт у Львові збудовано отцями піарами.

Піари (піарісти) – католицький чернечий орден, який займається вихованням та навчанням молоді. Назва ордену пішла від школи Schola pia («набожна школа»), організованої 1597 року засновником ордену святим Йосипом Каласанським. Піари прославилися застосуванням передових на той час методів навчання, зокрема відміною тілесних покарань, поділом на класи та поважним ставленням учителів до учнів. Щоправда на практиці не все було так чудово. Наприклад 1646 року розгорівся скандал на кшталт сучасних – піарісти Неаполітанської області підозрювалися в педерастії. Скандал набрав такого розголосу, що папа Інокентій Х навіть розпустив орден, щоправда той знову відродився у 1669 р. В Речі Посполитій піари з’явилися на запрошення короля Владислава Вази у 1641 р. У Львові піари з’явилися 1718 р., навчально-виховний заклад – колегію (конвікт) піарів – Collegium Nobilium, було засновано 1748 р. за ініціативи львівського суфрагана о. єпископа Самуеля Гловіньского. Ідею єпископа Гловінського підтримав король Август ІІІ Сас, а після дозволу папи Бенедикта ХІV у 1750 р. розпочато будівництво приміщення конвікту.
Щодо авторства комплексу у мистецтвознавців немає згоди: Збігнєв Горнунг вважав, що автором проекту був Франческо Плачіді; Тадеуш Маньковський вважав, що ним був Джакопо Фонтана; Володимир Вуйцик схилявся до думки, що автором був Паоло-Антоніо Фонтана. Припускають також, що в проектуванні брав участь ще й львівський архітектор Петро Полейовський. У 1765-1776 роках будівельними роботами керував львівський архітектор Францішек-Ксаверій Кульчицький. Гловінський помер 1776 року. До його смерті не встигли добудувати ліве крило будівлі. Довершили симетрію споруди, не порушуючи стилю лише у 1885 р., коли будівля вже змінила своє призначення. Вихованців закладу, що походили зі шляхетських родин, за помірковану плату навчали, виховували та надавали житло. Для небагатих вихованців було встановлено 12 стипендій. Після Першого поділу Речі Посполитої 1772 р. і входження Львова до володінь Габсбургської монархії піарам дозволили і надалі продовжувати діяльність, але під контролем урядової комісії, за умови, що вихованці шляхетського походження повинні навчатися безкоштовно. Але вже у 1783 р. відповідно до політики австрійського уряду (т.зв. «йосифинська касата») колегію було закрито. Будівлю передано під Крайовий шпиталь, куди перевели хворих зі шпиталю тоді ж скасованого сусіднього кляштору Боніфратрів (дякую Оресті за уточнення!). З тих пір профіль споруди не змінюється. Нині тут розміщено обласну клінічну лікарню. Цікавий той факт, що до відкриття обласного психдиспансеру на вул.Кульпарківській, відділення для психічнохворих містилося тут же, у колишній колегії піарів. Тому у львівській гварі 19 ст. слово “піяри” значили те саме, що нині “кульпарків”…
Пам’ятка являє собою монументальну будову у бароковому стилі з елементами класицизму. Будівля цегляна, Н-подібна в плані, триповерхова, по горизонталі фасади чітко розчленовані карнизами. Центральна частина головного фасаду двоповерхова, личкована каменем, з пілястрами Корінфа на високих цоколях, прикрашена тосканськими колонами у трьох кондигнаціях і масивним портиком центрального входу. Внутрішня система планування коридорна з однобічним розташуванням приміщень. На фронтоні зберігся рельєф “Око Божого Провидіння”.