Белз – це одне з найстаріших та одне з найменших міст України. Вперше про нього згадано в літописі 1030 р. через суперництво за нього між руським князем Ярославом Мудрим та польським королем Болеславом Хоробрим.
Колись він був столицею удільного князівства, адміністративним центром воєводства Речі Посполитої, центром белзького напрямку хасидизму.
Та зараз у місті проживає всього-навсього дві з половиною тисячі осіб. І хоча на початку 2000-х років місто разом з околицями стало Державним історико-культурним заповідником „Княжий Белз”, на туристичну Меку воно поки що не перетворилося.
Є різні версії походження назви міста. За однією з них старослов’янське слово „белз” означає болотисту місцевість. Ще його пов’язують зі словом „бълизь”, що означає „галявина посеред темного лісу”. Є версія кельтського походження поселення (сліди кельтської культури на території Прикарпаття були знайдені на початку минулого століття). За нею „белз” означає потік, воду. Всі ці версії в певній мірі відповідають дійсності, адже передають особливості природного розташування міста, навколо якого є і ліси, і болота, і численні водні артерії.
Добре укріплене руське городище, що входило до переліку так званих Червенських городів, існувало щонайменше від Х століття. У 1241 році Белз став жертвою татарської навали – місто було спалене і мешканці убиті. Тепер на місці колишнього замку знаходиться комплекс будівель, основною спорудою якого є побудований у 1926 р. гарнізонний костел. У фронтон костелу вмуровані гармані ядра.
З татарськими навалами пов’язана історія чудодійного образу Чорної Мадонни, відомої тепер більше як образ Матері Божої Ченстоховської. Ікона зберігалася у замковій каплиці Белза і дивом уціліла під час пожежі. Характерна подвійна риска на обличчі Марії є, за легендою, слідом від удару татарської шаблі. Каплицю відбудували і образ оберігав Белз від різних напастей.
За легендою, ікону намалював у Єрусалимі сам Євангеліст Лука на стільниці столу, зробленогo руками святого Йосипа. Перевезена згодом до Константинополя, ікона понад 500 років була скарбом візантійських імператорів. Щодо того, як ікона опинилась у Белзі, існує кілька версій.
Ліворуч від площі Ринок знаходяться руїни знищеного війною домініканського костелу з кінця 18 ст. Поруч з руїнами домініканського костелу розташований північний келійний корпус з годинниковою чотириярусною вежею, збудованою у 1712 р. – найвищою в місті. Під час архітектурно-археологічних досліджень 2004 р. на стінах вежі виявили барокові розписи, які відтворюють окремі факти з життя домініканських ченців.
Поряд з ратушею – костел Пречистої Діви Марії і жіночий монастир черниць домініканок (вул. савенка, 3). З 1785 р. це греко-католицький храм Св. Духа.
На південний схід від ринку збереглась Аріанська вежа (пл. Лесі Українки), збудована 1606 р. за традиціями прихильників протестанського вчення.
У Белзі у 30-х рр. 19 ст. оселився сповідник хасидизму рабин Соломон Роках. За його життя Белз став місцем паломництва. Стараннями Соломона Рокаха у Белзі було побудовано дві величні юдейські споруди: спочатку Велика синагога (1839-1845 рр.), пізніше – Бет Мідраш. Обидві споруди були знищені у другу світову війну.
З інших памяток Белза варто звернути увагу на дерев’яну церкву Зіслання Святого Духа з 17 ст. та каплицю Св. Вінцента, розташовану при в’їзді до міста.
Церква Параскеви П’ятниці збудована у 17 ст. Під час реставраційних робіт під її підлогою виявили залишки вугілля від двох її попередниць. Церква є дводільною – її бабинець було розібрано під час реставрації 1979 р. Протягом 2006-2007 рр. у храмі проводились реставраційні роботи. Інер’єр церкви не зберігся, але ікони з храму можна побачити в картинній галереї Олеського замку.
Загадка Аріянської вежі
Скромна шестигранна споруда 1606 р, збудована з готичної цегли, – одна з небагатьох збережених давніх пам’яток Белза. Розташована вона на збігу Сокальського та .Львівського гостинців, при в’їзді в середмістя. Довший час ця невелика споруда залишалася загадкою для науковців. Причина в її назві, що несе традиція, -Аріянська вежа. Хоча в джерелах ХУШ-ХІХ ст. вона названа по-різному. Ще в Йосифінській метриці (1788) вона зазначена як мурований будинок архіву. Згодом вона стає приватною власнистю, що нотує Францисканська метрика (1820) – будинок, колись архів, приватна власність Вінцента Черніковського. А вже 1832 року белзький аптекар Ілля Гримак її відкуповує разом з площею за 250 дукатів в Громських, відтак стає власністю лікаря Блюма.
Дослідник церковної архітектури Василь Слободян, локалізуючи белзькі церкви, визначив, що попарохіяльний грунт, на якому стоїть вежа, належав давній церкві Св. Івана. Археологічними розкопками, проведеними на цьому місці 2004 р. під керівництвом Василя Петрика, виявлено давні поховання ще задовго до спорудження цегляної каплиці. Отже споруда, розташована на давньому цвинтарі, первісно могла бути цвинтарною капли-цею-усипальницею. Припущення стає ще переконливішим, коли зайти до середини: невеликий, але просторий зал, перекритий зімкненим склепінням, з урочистим освітленням найбільше пасував би для релігійного зібрання невеликої кількості людей. Назва «аріянська» могла постати в час, коли пам’ять про цвинтар була втрачена, а первісне сакральне призначення пов’язалося з некатолицьким -схизмацьким напрямом християнства – аріянством, найпоширенішим серед польських протестантів. В кінці XIX ст. її досліджував Фридерік Папее, висловивши свої сумніви шодо правдивості аріянської приналежності, позаяк громади социніянів в Белзі ніколи не було. Але якщо це дійсно аріянська вежа, то це є унікальний випадок – збереження мурованого аріянського збору на цілу Польщу, відзначив Папее.
Невідомо доки споруда функціонувала як релігійна, але вже в XVIII ст. вона використовувалася як міський архів, а пізніше на господарські потреби, зокрема на склад муки. Час, ремонти і нефахові реставрації затерли її первісний вигляд. Ф. Папее залишив опис споруди до пожежі 1886 р., після якої вона була старанно відновлена – була вкрита одностайним дахом і відновлені мури верхньої частини. Над дверима була поміщена плита з гербом Равіч (сидяча дівчина на ведмеді), з датою 1606, оточеним по боках буквами монограми — А-2, Р-В. Властиво ця плита розкриває історію постання загадкової споруди. Фундатором вежі міг бути белзький достойник гербу Равіч, на думку Папее — підчаший (ріпсегпа) або парох (ргаероііїш). Однак зі всіх урядових осіб того часу лише шляхтич Андрій Снопковський, що був в Белзі хорунжим (прапорником) Белзького воєводства на зламі XVI—XVII ст., належав до гербу Равіч. В польському війську земські хорунжі організовували військові формування своїх земель, а згодом були вищими військовиками польської армії. Людина заможна. Андрій Снопковський, очевидно, і збудував споруду на цвин¬тарі як приватну каплицю-усипальницю. Великі пивниці з окремим входом, перекриті бочковим склепінням, є поховальними криптами. Отже, верхні дві літери А-2, правдоподібно, розшифровуються як «Андрій [А] Снопковський [2] (буква 2, прочитана Папее, передає букву 5. що не раз зустрічається в монограмах). Дві нижні букви Р-В – прапорник [Р] белзький [В].
Сьогодні споруда втратила первісний вигляд. Частково вона потерпіла ще в 1-у світову війну, коли була власністю Файвеля Таубе, відтак шкоди завдала 2-а світова та радянський період. Нині втрачено весь архітектурний вистрій – алебастрові обрамування вікон, підп’ятники із зображенням голівок ангелів тощо — ознаки того, що первісно це була виразна стильова споруда.
Комплекс монастиря домініканів
Над центральною частиною панорами міста домінують барокові вежа з годинником і дзвіниця, а за нею — руїни могутніх цегляних стін колишнього костелу Домініканського монастиря. Перший костел в місті був фундований мазовецьким князем Єремією Земовитом у 1394 р., і був він дерев’яний. Мурований костел постає в середині XVI ст., а в 1554 р. Сигізмунд Август поновлює його права. У XVI ст. зводяться муровані келії монастиря, дзвіниця та оборонний мур. В кінці XVIII ст. монастир ліквідований австрійською владою, а костел перетворено на міський парафіяльний. В помонастирських приміщеннях розташовуються різні урядові установи, зокрема, тюрма. Костел і частина монастирських корпусів зазнали руйнувань в 1-у світову війну. Збережений північний двоярусний корпус монастиря з вежею у міжвоєнний період адаптований під міську ратушу. Під час боїв за Белз у 1944 р. костел був значною мірою зруйнований.
Руїни костелу Св. Миколая свідчать про його велич. Костел ніколи не був завершеною спорудою. За первісним задумом будівничого це мала би бути монументальна тринавова базиліка з витягнутим півциркульним вівтарем. Нава костелу повинна була сягати вулиці. Потужні контрфорси стіни підкреслюють незавершеність споруди. Про це свідчило і дерев’яне перекриття стелі замість склепінь. Неодноразові перебудови вже на кінець XIX ст. стерли всі стильові сліди, і тільки великий ренесансовий вівтар ще підкреслював його давність.
Годинникова чотириярусна вежа монастирського корпусу є найвищою домінатою міста. Встановлений при адаптації на ратушу новий годинник і сьогодні вибиває час. Споруда, завершена в 1920-х рр. модерним ажурним ліхтарем, підтримує первісний вистрій. Північно-східний кут монастирської території фіксує двоярусна барокова дзвіниця, акцентована двома фронтонами з великими волютами. Пишний архітектурний вистрій ордерної композиції — пілястри з іонійськими капітелями, лучкові прорізи, ліпний декор — вирізняють її з-поміж довколишньої забудови.
Велика монастирська територія була огороджена цегляним оборонним муром з бійницями; на сьогодні збережено лише східне прясло та фрагмент південного.
[1]. Палков Т. Мандрівки Львівщиною на вихідні. Частина І. Північ. Путівник. – Львів: Ладекс, 2009
2. Сорок чотири дерев’яні храми Львівщини. Путівник. – К.: Грані –Т, 2007. – 120 с.