Маріанна Задорожна – Осінь у Львові
Віолончельний плач на Кайзервальді
Це вже осіння музика одвічна,
В тій осені усе здавалось звичним
Якби не голос спогаду Вівальді. І навіває пишне жовте листя
Кохання спомин, затишок колиски,
Тепло каміну і гуцульський ліжник,
Настояний на травах чай іскристий.
Так гарно охолонути від спеки,
Так втішно відпочити вже від літа,
Згадати плани близькі і далекі,
Нові зростити повечірні квіти.
Старий трамвай везе кудись у казку
І хочу, щоб тривала ця мандрівка,
Щоб раптом я отримала підказку
Де тиха пристань, втрачена криївка.
Юрій Сташків – У осінньому Львові дощ
У осінньому Львові дощ,
Парасольок парад строкатий,
І бруківочний глянець площ
На відлуння ходи багатий.
Десь між звуками кроків тих
Заблудились мої у часі
Між будівель оцих старих,
У краплин затяжному вальсі…
Ллє у душу тепло камін
Попід древнім склепінням вежі,
А на фресках старезних стін
Відблиск свіч, ніби блиск пожежі.
У горнятку парує чай,
Пара душ зігріває словом…
І якщо на землі є рай,
Нині він у дощі над Львовом.
Валькірія – Осінь у Львові
Годинник ратуші дванадцять відбиває,
На вулицях снують казкові тіні,
Човном по небі місяць пропливає,
Нам сни свої нашіптує осінні.
Над Львовом ніч застигла, наче хмара,
Виблискують свічки в душних кав’ярнях.
Це осінь випускає свої чари,
Неначе сонми постатей примарних.
Ось Опера стоїть собі поважно,
Невидимий оркестр Шопена грає.
На Ринку леви – лицарі відважні,
Крізь вир століть мрійливо поглядають.
Церкви й цукерні тихо засинають,
Закутавшись у шаль мелодій ночі.
Лише з пітьми самотньо виринають
Вогні машин, немов лякливі очі.
Опале листя кольору бажання,
Потомлених компаній гамір хмільний,
І вічні зорі, мов ліхтарики кохання,
І міста дух – нескорений і вільний!…
Олечка Шнайдер – Насниться львівська осінь
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь –
Холодний день і ніч в твоїй душі,
Й розчинена роса в моїм волоссі,
І біль залишений в ряснім дощі.
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь –
Пожовкле листя й сірі ліхтарі…
Як зникнути хотів у безголоссі
В моєму світі, що присвячений тобі.
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь –
Такий сумний, невимушений день,
Й замерзлі почуття чужих відносин,
І щось пусте у поглядах людей.
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь…
І як приїдеш знов ти у свій дім.
Я прошепочу: “Милий, залишись назовсім,
Бо за тобою плаче рідний Львів”…
Роман Кисельов – Львів, осінь і трошки алкоголю
Яке байдуже й сонячне опівдні це давнє місто.
Так я і хотів, смиренним бути, наче ґанки мідні, де жовтий плющ недавно шелестів: нехай отруйну спрагу почуттів заступлять барви осени погідні.
У них розтануть незнайомці рідні, і зацвітуть у людній самоті
Твої звабливі обіцянки срібні, такі ж нездíйснені, такі ж святі.
Не маючи надії на меті вони тепер безжурно-самоцвітні.
Їм горниці вготовані догідні в наполовину срібній голові, вони розсиплять спогади тендітні в укритій срібним порохом траві.
І навіть сірі мури вікові стоять сліпою радістю вагітні.
Освятять вечір у вологій пітьмі блідих костелів гори мовчазні, і коло них урочі, старожитні реклам тривожних матові вогні.
Та вже несила вірити мені у ці живі прозріння заповітні.
Старі відбитки радісного болю, ви знаєте, що знову зацвісти я вже ніяк себе не приневолю.
Зі свого каземату самоти я можу вам у жертву принести лиш осінь, Львів і трошки алкоголю.
Снєжка Ізмоденова – Тут моя осінь.
Тут моя осінь.
Тут моє життя.
Ми мовчимо, бо зайві всі слова,
Між нами стіни зведені дощем
Та щось палає у душі вогнем.
Беруть початок тут мої думки,
Тут щастя моє, бо це щастя – ти,
Народжуються мрії й почуття,
Тут осінь моя і моє життя.
Шепоче серце листям золотим,
І спогади, немов пекучий дим,
Тут все, що я хотіла так давно
І вітер гріє ніжністю й теплом.
І я мовчу, хай скаже все душа
Бо нею чую і все бачу я,
Минуле відпускаю без жалю
Чи знаєш ти, як я тебе люблю?
Тут моя осніь. Тут моє життя.
Ми мовчимо, бо зайві всі слова,
Тут серце є, тому не треба слів, –
Це мій чарівний, найдорожчий Львів.
Оля Мельник – Гойдає осінь жовте листя
Гойдає осінь жовте листя
Вклада, мов діточки малі.
У Львові всі шляхи зійшлися
Мов перехрестя на Землі.
Куди б не мчалася містами
Куди б не везли поїзди
Якими б я не йшла стежками
Я повертаюся сюди… …
В таксі маршрутне я не сяду
До дому пішки я пройдусь
Душі своїй найду пораду
На велич Львова подивлюсь…
І як в житті моїм не буде-
Назавжди тут, чи кілька днів
В житті ніколи не забуду
Про друге рідне місто – Львів!
Осінній Львів, і запах кави в місті
Осінній Львів
Прекрасний і барвистий.
Хто ж зумів
Прикрасити так листя?
Веселий гомін
Дітвори зі школи.
І запах кави,
Гірково-чудовий.
Сонний лев
Оберіга столицю
Краси і кави
Й легенд криницю.
Килим із меду
Листя переливу.
Співає серце
Від такого дива.
Чорніш кори
Дерев уже не видно.
Дощу краплини,
Просіяні крізь сито
Неба сірого,
Осіннього, хмурного,
Медове листя
Розбавля стрімголов.
Чорна кора
Й запах кави в місті,
І пара туману
Понад жовтим листям.
автор: Роксолана Сова