Історія даної споруди починається ще з початків XVIIст.. Початок цей був оповитий цілою низкою конфліктів. Різні джерела по-своєму оповідають їхній зміст. Найвірогіднішою виглядає розповідь, що коли ченці-домініканці вирішили збудувати собі монастир з костелом, то проти цього виступили міщани. Оскільки сакральні споруди не обкладалися податком,а тягар будівництва лягав на місто та тягнув за собою підвищення податків,то жителі міста навіть палками розганяли будівничих. Таким чином, ченці-домініканці вирішили будувати свої споруди поза межами тогочасного міста. Про те, й на цьому конфлікт не завершився.

Будівництво розпочалось на невеличкому пагорбі, а навколо монастиря традиційно почалось зведення оборонних мурів. Це занепокоїло міську владу, яка побоювалась, що у випадку захоплення даного монастиря ворожим військом, це місце становитиме додаткову небезпеку для Львова. Домініканцям вдалося знайти компромісу з міщанами зобов’язавшись не зводити міцних оборонних мурів, а лиш невеличку огорожу, яку у випадку війни вони могли швидко розібрати.
Остаточне будівництво розпочалось в 1615 р. Будувати невеличкий кам’яний костел взялись на місці дерев’яної каплички, збудованої тут ще в 1600 р..Завершено будівництво в 1635 р. До речі, костел початково було освячено іменем не тільки Марії Магдалини, але й апостола Фоми. На жаль, новозбудований храм простояв у спокої лиш фатальних 13 років. Уже в 1648 р. його захопили та частково зруйнували війська Б. Хмельницького.

Як тільки усі будівлі монастиря було відновлено,його спіткала наступна невдача – в 1704 р. він зазнав грабунку та пожежі в наслідок захоплення Львова шведськими військами. Існують також відомості, що костел в другій половині XVII ст. постраждав від пожежі. Очевидно, що це могло трапитись під час облоги міста турецькими військами 1672 р.
Так чи інакше, але кілька грабунків, пожеж та руйнувань спричинили до перебудови костелу в 1754-1758 рр. львівським архітектором Мартином Урбаніком. За проектом Яна де Вітте Урбанік змінив фасади будівлі, добудував до нього головну наву, хори та вежі. Ще через кілька років передній фасад оздобили дві кам’яні статуї Св. Домініка та Св. Яцека, виготовлені СебастіяномФесінгером. До речі, перебудований храм став першим у Львові, в котрому під час будівництва були враховані закони акустики.
В 1784 році, після приєднання Галичини до володінь Габсбургів, орден домініканців було ліквідовано. Будівлі їхнього монастиря перетворили на канцелярію державних маєтків, трішки згодом на міський будинок праці, а в 1841 році – на жіночу в’язницю. Натомість, костел при монастирі перетворено на парафіяльний храм. В 1784 р.проведено його реконструкцію. У 1857 р. коштом намісника Галичини А. Голуховського у костелі було встановлено новий необароковий вівтар. А в 1889 р.на вежах з’явились барокові завершення роботи Юліана Захаревича, а храм набув сучасного вигляду.

У листопаді 1918 р. костел знаходився на лінії польсько-української боротьби за Львів. Артилерійські снаряди потрапили у вежі, дах, пошкодили стіни. Реставраційні роботи почались в 1925 р., після передачі храму під опіку Політехніки, та тривали до початку Другої світової війни. В 1926-1927 рр. перед вівтарем XVII ст. встановлено скульптурну композицію у вигляді двох ангелів, а в 1932 р. в костелі поставлено найбільший в сучасній Україні орган.

Використовувася спочатку як молодіжний клуб, згодом як органний зал. Елементи внутрішнього вистрою, які видно на фото (зокрема барокові бокові вівтарі др.пол.18ст., амвон, сповідальні, ікони і т.д.) були частково знищені, а частково розпорошені по львівських музеях. Також були знищені фрески авторства Яна Генрика Розена у баптистерії. Зараз в костелі знаходиться органний зал.


Колона Сикстів
Спорудження колони пов’язане з львівською патриціанською родиною Сикстів. Один із представників цієї родини, Томаш, у 1548 р. викупив міський лан, що простягався до межі Кульпаркова, і заклав там фільварок – Сикстуську колонію. Будинок цього фільварку стояв до 1873 р. поблизу сучасної вул. Каменярів. Відповідно, і лан, і дорога, що вела від міста до садиби, отримали назву “Сикстуських” ( сучасна вул. Дорошенка ).
Наприкінці XVI століття ( орієнтовно 1580 року ) Сиксти поблизу свого фільварку встановлюють колону– кам’яний стовп, що вірогідно слугував межею володінь, або пам’ятним знаком.
Грані колони були вкриті сценами Розп’яття Христа і латинськими написами. На колоні стояв куб у вигляді каплички, також із гранями і зображеннями : Ісуса на хресті, зі стоячими під хрестом Богородицею та Апостолом Йоаном, а в арочній ніші – постать святого у чернечій сутані з розп’яттям у руках. Найвірогідніше – це зображення Св. Франциска Асизького.
Верхівку стовпа Сикстів увінчував хрест.
За припущенням, саме від цього хреста і отримала назву найдавніша вулиця дільниці Новий Світ : Штандівська – Хрестова – Потоцького – Зігфрідштрассе – Пушкіна – Ген. Чупринки, яка починалася навпроти нього.
У 1600 році, поблизу колони, коштом шляхтянки Анни Пстроконської була споруджена капличка для домініканок, що стала основою костелу Св. Марії Магдалини.
Ймовірно на поч. XVIII , на наріжнику паркану, що огороджував каплицю, поблизу входу до саду, з’являється барокова скульптура святого Яна Непомука.
Час не пошкодував пам’ятки – пошкоджені 1939 року верхівка у вигляді каплички і хрест, сусідня фігура св. Непомука, остаточно зникають у радянський час, написи було затерто цементним розчином …