З 1992 року — Церква Покрови Пресвятої Богородиці — культова споруда у Львові, в історичній місцевості Личаків, освячена на честь Остробрамської ікони Божої Матері. Адреса: вулиця Личаківська, 175. Архітектор Тадеуш Обмінський.
Якщо уявити нинішню церкву Покрови Пресвятої Богородиці, колись – костел Матері Божої Остробрамської на вул. Личаківська, 175, без оригінальної дзвіниці, отримаємо модерновий будинок, мода на які охопила Львів 20 – 30-х рр. минулого століття, щоправда, чималих розмірів …
Саме дзвіниця, висотою близько 60 м., виконана у формі італійських середньовічних веж-кампаніл, робить храм оригінальним. Дивлячись на неї, подумки переносишся десь у Середземномор’я …

Конкурс на проект храму супроводжував справжній ажіотаж, викликаний патріотичною промовою-побажанням львівського римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського, створити та освятити костел, як подяку Богородиці за порятунок Львова від більшовицького наступу у серпні 1920 р.
У конкурсі взяла участь вся ДругаПосполита – архітектори Варшави, Кракова, Львова … 1930 року, після кількох засідань, журі конкурсу одноголосно відкинуло усі проекти, однак доручило Тадеушу Обмінському ( керував будівництвом до своєї смерті у 1932 р. ) виконати детальний план, що базувався на найвдалішому проекті Адольфа Шишко-Богуша.
Будувався храм у 1931 – 1934 рр., як костел для мешканців Личакова. Присвятили його Остробрамській іконі Божої Матері, що донині зберігається у Вільно ( нині Вільнюс ) й шанується як католиками, так і православними.
Після 1932 року роботи продовжував архітектор Вавжинець Дайчак, котрий розробив детальний проект, а також частину внутрішнього убранства. Основні будівельні роботи виконала фірма Дайчака, котра також постачала камінь, цеглу, вапно і цемент. Цілаплеяда талановитих митців взяла участь у оздоблені костелу – скульптори Яніна Райхер-Тот, І. Попович, художникТ. Пєчонка та інші.
Дзвіниця настільки привертає увагу, що мимоволі починаєш придивлятись до всього комплексу. Це ж треба, така конструктивістська краса, а популярної інформації обмаль! Та й туристичного значення їй не надають. Дивно… Вражає зокрема інформація про дзвони, виготовлені для костелу фірмою Карла Швабе в місті Бяла, їх було відлито два. Перший, названий ” Матір Божа Неустанної Помочі “, вагою 1900 кг. і другий — ” Болеслав ” 3100 кг. Загальна вага 5000 кг.! Нажаль, після війни їх вивезли до Польщі …
Завершено спорудження храму лише 1938 року. За чотири роки до того, у 1934 році, храм було освячено й передано під опіку отців ордену св. Франциска Салезького. Цікаво, що східна ( греко – католицька ) гілкацього ордену з’явилася лише у 1930 році. Активну участь у функціонуванні товариства приймав Андрей Шептицький – відомий греко-католицький митрополит. У 1938 році почалося будівництво салезіанами монастирського будинку, із бурсою та ремісничою школою для безхатьків та проблемних дітей. Але завершити його не дав початок другої Світової війни …
У 1939 та 1941 рр. вежа дзвіниці та храм були пошкоджені артилерійськими та авіаційними снарядами, сліди від яких було видно до 1990-х. У 1946 р. костел був закритий і перетворений на книжковий склад. У 1992 р. храм був знову відкритий і освячений як церква Покрови Пресвятої Богородиці. Зараз його використовує згромадження Салезіан східного обряду.

У храмі встановили скульптуру митрополита Андрея Шептицького, авторства Івана Поповича.
До храму Покрови Пресвятої Богородиці примикають будівлі Дитячо-юнацького молодіжного центру “Ораторія” Святого Домініка Савіо та дім управління монастирів Селезіанського згромадження в Україні.
Біля храму у сквері 1945 року було встановлено на постаменті танк “Гвардія”. Раніше говорилося, що це танк Т-34, на якому в липні 1944 року у Львів увірвалися танкісти, щоби розмістити над львівською ратушею червоний прапор. На постаменті ж стояв танк ЙС (“Йосиф Сталін”).
Навпроти розкинувся парк, який було засновано на піщаних узгір’ях укінці ХІХ століття. За радянських часів парк називався імені В. Леніна. Парадокс, але саме там досі стоїть пам’ятник Бартошу Гловацькому, який був учасником повстання під керівництвом Тадеуша Костюшка 1794 року, що у битві під Рацлавицями здобув російську батарею. Авторами пам’ятника були Юліан Марковський та Григорій Кузневич.