Його назва походить від пристроїв для нарізки дерева «тартаків» (лісопилень), які побудували люди, котрі оселилися у цій місцевості. Але відоме воно, насамперед, розкішним палацом Лянцкоронських, побудованим у ХІХ ст. на місці замку, а точніше його обгорілими руїнами, що височать серед старого здичавілого парку.
Уперше письмова згадка про Тартаків з’явилася у 1426 р. в документі князів Белза Земовита V і Владислава, виданому в Сокалі у справі розмежування володіння Готґарда.
З 1587 р. тартаківські маєтки належали родині Тшецінських, згодом – родині магнатів Потоцьких.
1685 р. на прохання власника поселення магната Щенсного Казимира Потоцького Тартаків отримав привілей і права містечка (маґдебурґію). Король Ян III Собеський дозволив щорічно проводити у містечку чотири ярмарки (з участю купців-німців, -французів, -татар, -турків, -росіян, які привозили товари) тривалістю по два тижні, щотижня в п’ятницю – торг. На основі наданого привілею збудовано Тартаківську ратушу зі стрімкою вежею і годинником на вежі, навколо ратуші оригінально закладено в чотирикутнику ринок у стилі бароко, де були розміщені крамниці та численні склади для товарів. До ратуші вело п’ять в’їзних брам. Для захисту від нападу грабіжників ринок був перетворений на замково-оборонну фортецю. Вартовий, який стояв на сторожі на вежі ратуші, при наближенні небезпеки сповіщав мешканців. Тоді негайно зачинялися брами, зникали товари, озброєна сторожа займала свої пости. На склепінні Тартаківського костелу пензлем художника Станіслава Строїнського відтворено облогу ринку татарами та оборону залогою і мешканцями містечка. З отриманням магдебургзького права село отримало привілей на закладення міста, а, отже, право мати ратушу. Ратуша в Тартакові мала вісім (за іншими даними, п’ять) в’їзних брам та барокові торгові ряди по периметру, заповнені крамницями та складами. Стояла вона аж до 1950-х років, до того часу коли голова місцевого колгоспу віддав наказ розібрати цю унікальну пам’ятку архітектури. З каміння вежі вимостили сільську дорогу, решта пішла на корівник.
У 1748 р. король Август III підтвердив містечку права. Містечко було фортецею, яка також захищала підступи до Кристинополя (Червонограда).
1784 р. утворено маґістрат у складі президента, двох бургомістрів і міського писаря.
Тартаківські ярмарки набули визнання, коли цісар купив собі на одному з них коня арабської породи, а для свого секретаря хутра. Згодом за австрійських часів ярмарки перенесено за кордон, і містечко почало занепадати.
1784 року пожежа знищила 130 будинків, зубожілим мешканцям була надана допомога з каси ім. Кузневича. На кінець XIX ст. містечко Тартаків разом Тартаковом-селом і Тартаковцем становили одну громаду.
1890 р. населення міста разом з двірським обшаром нараховувало 1280 мешканців, у тому числі 277 римо-католиків, 212 греко-католиків, 790 юдеїв. У містечку працювала двокласна чоловіча та окрема жіноча школи, які в 1899 р. реорганізовано в чотирикласну змішану.
У період панування Польщі (1920–1939 рр.) за адміністративним поділом існували: Тартаків – місто, Тартаків і Тартаківець – село. У містечку була семикласна школа, постерунок поліції і два млини. Працювали ремісники-кустарі.
1941 р. гітлерівські війська піддали артилерійському обстрілу поселення Тартакова. Пожежа, що виникла, знищила багато будинків, і, по суті, містечко припинило існування. Відродилось воно після війни вже як одне із сіл Сокальського району.
В Тартакові знаходиться костел Св. Михаїла, в якому до 1944 р. зберігався чудотворний образ Тартаківської Божої Матері. Костел було збудовано у 1603 р. на кошти Тшецінських. Святиня має одну наву в ромманськом стилі, дві вежі над хоровою частиною. У 1900 р. храм зазнав перебудови, внаслідом якої він отримав форму хреста: пресбітерій було продовжено на захід, з правої та лівої сторін добудовано каплиці. На стелі храму зображено картини з історії міста: облога Тартакова козаками, оборона замку, вежі і базару. Цю поліхромію виконав Станіслав Строїнський. За радянських часів у храмі був склад збіжжя. Сьогодні костел передано місцевій громаді.[2]
Найцікавішою памяткою Тартакова є замок, збудований у 17 ст, а пізніше перетворений на палац. У замок Тартакова він збирав вельмож із різних місцевостей і країн на відпочинок і бали. Сюди часто навідувалася італійська опера. Тут була рідкісна книгозбірня, дзеркальна зала, працювало чимало визначних художників. При замку також діяла фабрика суконних виробів. Після смерті Франца Салезія Потоцького всі володіння перейшли у спадок його синові Станіславу Щенсному Потоцькому, який 8 березня 1781 р. продав тартаківський маєток князю Адаму Понінському. Але князь швидко набрався боргів і Тартаків узяв під своє крило спочатку австрійський уряд, а потім Феліціан Росновський. Як посаг його доньки Рози Тартаків переходить у кінці ХІХ ст. в руки панів Лянцкоронських. Донька Теодора Лянцкоронського Стефанія, вийшовши заміж за Яна Урбанського гербу Нечуя залишила Тартаків у спадок своїй доньці Марії, яка володіла маєтком до 1939 р.
З невідомих причин у 1898 р. тартаківський замок був у значній мірі розібраний Збігнєвом Лянцкоронським.
На його місці, з включенням збереженого фрагменту, власник збудував новий двоповерховий палац у стилі французького необароко. Садиба з високою квадратною вежею знаходилася на північ від ринку і була оточена кількагектарним парком з численними зразками рідкісних видів дерев і чагарників, серед яких були, зокрема, магнолії та азалії, які в цьому кліматі зустрічаються рідко.
Якщо у збереженому крилі старого замку, вздовж коридору, було влаштовано гостинні склепінчаті покої, то новий палац був призначений тільки для репрезентаційних та житлових цілей власників.
Збудований палац на зразок “Casino de Paris” в Монако. Центральна частина головного фасаду акцентована ризалітом з балконом та ліпниною. Перший поверх оброблено під руст, другий має відкриту цегляну кладку, кути обрамлені пілястрами. На відкритій цегляній кладці виразно виділяється ліпнина декору та завершальний фриз. З правого крила піднімається башта з годинником. Одночасно з палацом було збудовано Г-подібний господарський корпус, що приєднаний до нього з півдня.
Під час Першої світової війни палац було пограбовано та частково зруйновано. Постраждав також і розкішний старий парк. У міжвоєнний період будівлю було реконструйовано, однак після 1939 року від реконструкції залишилися мізерні залишки.
За радянської влади у палаці діяла школа, завдяки чому будівля була збережена. Зберігся навіть родовий герб Потоцьких на фронтоні палацу. На жаль, в середині 90-х років у будинку виникла пожежа: згорів дах, перекриття між поверхами, місцями обвалилися стіни.
У лютому 2010 р. головою Львівської ОДА було підписано угоду про передачу в концесію пам’ятки архітектури національного значення – палацу ХІХ століття у Тартакові Сокальського району. Угоду укладено на 49 років із приватним інвестором з Волині .Інвестор зобов’язувався вивести з аварійного стану і ввести в експлуатацію палац в якості туристично-відпочинкового центру.
Оскільки нічого з обіцяного не було зроблено угоду про концесію було анульовано влітку 2013 року.
1. П’ять шляхів зі Львова. – К.: Грані-Т, 2008. – 144 с.
2. Палков Т. Мандрівки Львівщиною на вихідні. Частина І. Північ. Путівник. – Львів: Ладекс, 2009