Перша літописна згадка у “Повісті временних літ” за Лаврентіївським списком датується 1086 роком, а за Іпатіївським – 1087 роком.
Найбільшого розвитку Звенигород досяг у XII ст., коли в ньому правив правнук Ярослава Мудрого – Володимирко, батько галицького князя Ярослава Осмомисла. Відтоді й до 1144 р. Звенигород був столицею удільного Звенигородського князівства. 1126 р., по смерті князя Ростислава, брата Володимирка, до Звенигородського князівства приєднали Перемиське, а 1141 р. – Теребовлянське князівства. 1144 р. Володимирко переніс столицю зі Звенигорода до Галича.
Двічі київський князь Всеволод намагався захопити Звенигород, однак міцна фортеця вистояла. Лише 1241 р. місто захопив і зруйнував хан Батий. Збереглася навіть назва урочища, де стояв хан зі своїм військом, – Батиївка.
На місці могутньої фортеці залишимось городище. На поч. 18 ст. на території колишнього замку коронний гетьман Адам Миколай Синявський побудував новий замок-фортецю у вигляді чотирикутної споруди з баштами. Наприкінці 18 ст. замок Синявських у Звенигороді втратив своє значення і дотепер від нього майже нічого не залишилось.
Після цього руйнування Звенигород занепав і вже ніколи не піднявся до висоти великого міста. Суттєву роль у його остаточному занепаді відіграв швидкий розвиток Львова. На місці могутньої Звенигородської фортеці залишилося городище, а навкруги ще й сьогодні можна бачити глибокі рови та насипи оборонних валів. Найціннішою пам’яткою на території городища є фундаменти кам’яної церкви XIII ст. з білого тесаного каменю.
[1]. П’ять шляхів зі Львова. – К.: Грані-Т, 2008. – 144 с.