Руда

Село Руда розташоване в південній частині Жидачівського району обабіч річки Бережниці, притоки Дністра, на рівнинній місцевості. З північної сторони до села прилягає присілок Кохавина, який тягнеться на північ до селища Гніздичів. З північно-східного боку розташоване село Лівчиці, з південно-західного — Ганівці, а за ними на віддалі 7 км село Юсиптичі (зараз Йосиповичі Стрийського району). Близько 20 км відділяє Руду від Стрия та близько 8 км — від Жидачева.
Назва “Руда” походить від того, що в давньоруські часи та в ранньому середньовіччі тут добували залізну руду, з якої на околиці села, в урочищі, пізніше названому “На Демнищах”, виплавляли залізо. Звідти залізо йшло до Зудеча (Жидачева), для виготовлення зброї та знарядь праці. Початково село називалося Пилипова Руда. Під такою назвою воно згадане в грамоті 29 червня 1394 р., в якій йдеться про дарування довколішних сіл королем Ягайлом.
Архівні матеріали свідчать, що наприкінці XIV ст. власником маєтку в Руді був дідич Данило Дажбогович Задеревацький. Він залишив чисельне потомство: Івана Даниловича, Іванка Чагровського, Федька Рашковича, двох доньок. Село Руда дісталося у спадок Івану Даниловичу. У XVІ ст. Руда перебувала у власності родини Даниловичів. Знаменитим у родині був саме Іван (1587-1630 рр.), званий у своїх маєтках Журові та Олеську руським воєводою. Він надав фундаційний документ на закладання костелу в Руді. Документ датовано 6 червня 1627 р., а храм був присвячений святому Станіславу, патронові батька і сина Івана Даниловича. У 1623 р. Руда отримала статус міста і Магдебурзьке право, й стала центром великого ключа сіл: Волиці, Лівчиців, Ганівців, Йосиповичів. Містечко мало замок, була заведена канцелярія. Дослідники зазначають , що в 1646 р. в Руді вели міські судові книги — вели до середини XVІІІ ст. Подальша доля цих документів невідома.
Від 1660 р. містечко Руда разом із прилеглими селами переходить у власність родини Виговських і перебуває у їхньому володінні понад 100 років. Під кінець існування Речі Посполитої містечко Руда занепало. 1773 року маєтки Виговського викупив жидачівський підскарбій Станіслав Ворцль, а 1776 р. подарував Руду з селами своєму пасербові графові Дуніну-Борковському, який володів нею до 1788 року. У Йосифінській земельній метриці (1787 р.) зазначено, що в Руді був панський двір-замок, оточений заповненим водою ровом. До замку провадив міст. Біля замку був зарослий тростиною став, саджавка, млин, гуральня. У Францисканській земельній метриці (1820 р.) Руда значиться вже як звичайне село. Остання згадка про місцевий замок була 1830 р. У другій половині XIX ст. населення Руди, Ганівців та Кохавини становили близько 900 осіб.
Сьогодні с. Руда є одним з осередків козаччини, острівцем гетьманської слави. Тут, в колишньому родовому маєтку Виговських, розташований музейний комплекс, до якого входять : храм Покрови Пр.Богородиці в смт. Гніздичів (Кохавино); музей Івана Виговського разом із пам’ятником гетьману; панський двір на території школи в с. Руда.
Декілька разів в селі проходив фестиваль козацької пісні і танцю, метою якого є відродження кращих зразків української пісенної козацької творчості.