Кульчиці

Кульчиці – батьківщина чотирьох відомих людей, які прославили цей населений пункт: тут народилися – герой оборони Відня (1683р.) Юрій Кульчицький , а також три гетьмани Війська Запорізького – Марко Жмайло Кульчицький, Павло Бут (Павлюк) і Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-1622).
Кульчиці – унікальне село: засноване осадниками, що походили з лицарів герба Драго-Сасів. Вони брали участь у хрестових походах, хоча це, як стверджують дослідники, слов’янський рід, котрий жив на території, завойованій у Х ст. німецько-саксонськими феодалами. Після походів Драго-Саси опинилися на землях угрів, а потім прибули на службу до князя Данила та його сина Лева. Рід цей налічує понад 1000 років, і нащадки його мають прізвища Кульчицькі, Яворські, Гординські, Бачинські та ін., усього 144 гілки. Драго-Саси досі гуртуються, досліджують свою історію.
Першу письмову згадку про Кульчиці датовано 1284 роком у привілеї князя Лева. Утім люди тут мешкали значно раніше. Під час розкопок на території нинішніх Кульчиць виявлено поселення нового кам’яного віку. А це – ІV тисячоліття до н.е. Тут жили племена, пам’ятки яких мають умовну назву “культура лінійно-стрічкової кераміки”.
У селі та його околицях відомі пам’ятки Київської Русі і Галицько-Волинського князівства Х – ХІІІ ст. Найраніше з них, поселення Х ст., знаходиться поблизу урочища Над Мушиною. Городище стародавніх Кульчиць, можливо, було розташоване там, де нині стоїть церква св. Флора і Лавра. Очевидно, це городище згадується в привилеї князя Лева Даниловича у 1284 році. Цікавою є історія церкви св. Флора і Лавра. Вона була збудована ще в ХІІІ ст. за правлінння князя Данила Галицького. Побудову святині завершили в ті дні, коли Данило Романович розгромив угорських бояр і, повертаючись додому, зі своєю дружиною відпочивав в Кульчиицях. На честь перемоги церкву назвали іменами святих Флора і Лавра (таку назву давали лише на честь великої перемоги). Крім релігійної храм виконував також і оборонну функцію, тому був обведений високими валами (збереглися дотепер). В цій церкві хрестили майбутнього гетьмана українського козацтва Петра Сагайдачного. Ще й зараз на валах ростуть високі і товсті липи, які, за народними переказами, посадив гетьман у дні перебування на своїй батьківщині. В церкві 1708 року під час відправи святої літургії загинув від рук польських гусарів православний священик Кульчицький-Ручка. За відмову прийняти католицизм йому шаблею відрубали голову. Церкву закрили на 28 років. Вона простояла до 1904 р. На її місці збудовано нову, яка стоїть до сьогодні. Проте на ній зберігається хрест зі старої церкви. Науковці стверджують, що йому понад 800 років. Іконостас церкви у 1932 році реставрований художником Ільком Дециком.
Ще століття тому село було поділене на дві частини (сьогодні цей поділ зберігає залізниця Самбір-Стрий): східну, Кульчиці Шляхетські, та західну – Кульчиці Рустикальні (тобто сільські). Кажуть, що нерівність між шляхтою і “селянами” тут була найбільш помітною у ХІХ ст. і аж до 50-х років минулого століття. Різниця між ними була настільки принциповою, що представники кожної з них нарізно стояли в церкві. Шляхта була суспільним станом, головним обов’язком якого, було несення військової служби. Люди, які належали до цього стану, не сплачували податків і не виконували повинностей, але на час війни зобов’язані були з’явитись до війська в повному спорядженні, тобто із власною зброєю, конем та необхідним обмундируванням. Прості селяни не мали права ані посилати своїх дітей вчитися, ані навіть одержувати роботу. Аби отримати ці привилеї, і добивалися “шляхетства”, яке передавалося у спадок і підтверджувалося відповідними грамотами. Раніше навіть працювали дві сільські ради – Кульчиці Рустикальні та Кульчиці Шляхетські. Потім їх об’єднали в одну.
30 серпня 2009 року у с. Кульчиці, Самбірського району відбувся перший ФЕСТИВАЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ СЛАВИ «КУЛЬЧИЦІ – ФЕСТ». Однією з головних ідей фестивалю є піднесення на міжнародний рівень історичної значимості с. Кульчиці — батьківщини героїв, що прославили Україну у період Козацької доби.
Варто відвідати: пам’ятник гетьману Петрові Конашевичу-Сагайдачному, відкритий 11 жовтня 1992 року
(автори — львівські скульптори Д. Крвавич, М. Посікіра, Л. Яремчук, архітектор — М. Федик);
дерев’яну церкву св.Флора і Лавра із дзвіницею та капличкою, 1904 р.; Музей гетьмана Сагайдачного.