Бруно Шульц

12.VII 1892 у Дрогобичі у родині торгівця тканинами Якуба Шульца (Schulz; родом із Судової Вишні) та Генрієтти Кумркер (Kuhmrker; дочка власника тартака із Дрогобича) народилася третя дитина, син, котрого назвали Бруно.
У 1902-10 хлопець навчався у ц.к. гімназії ім. Франца Йосифа I, яку закінчив із відзнакою. Відтак Бруно Шульц студіював (із перервами, зумовленими поганим станом здоров’я та військовими діями часів I Світової війни) на будівельному факультеті Львівської Політехніки й архітектурному факультеті Віденського університету, брав у Відні уроки рисунку, але документів про закінчену освіту не отримав. 1910 Якуб Шульц збанкрутував, а у 1915 помер. Аби здобути засоби до існування для себе, старої матері та тяжко хворої старшої сестри, Бруно Шульц спершу намагався заробляти малюванням портретів і створенням графічних робіт у техніці дряпографії (цикл “Ідолопоклонна книга”), а від 1924 працював вчителем малювання (пізніше також ручної праці й математики) у гімназії ім. Владислава Яґелла, аж до 1941. Він брав участь у колективних мистецьких виставках у Львові, Вільнюсі, Кракові тощо; персональна виставка графічних робіт Шульца у Трускавці у 1928 закінчилася скандалом — сенатор Максиміліан Туллі інтерпретував алюзії до творчости Леопольда фон Захер-Мазоха, приявні у графічних роботах дрогобицького мрійника, як порнографію, і виставку було заборонено.
1933 Бруно Шульц познайомився із Юзефіною Шелінською, котра стала його нареченою. Аби одружитися з нею, він у 1936 офіційно вийшов із юдейської громади і отримав статус “особи без віросповідання”, але спроби перебратися до Сілезії, де вони змогли б законно побратися, закінчилися невдачею, а у 1937 заручини були розірвані. Того ж 1933 Шульц познайомився із Зоф’єю Налковською, котра стала його покровителькою у літературному світі Варшави та допомогла опублікувати польськомовні оповідання і літературно-критичні есеї (дебют — у грудні 1933 оповіданням “Птахи” у “Вядомосьцях Літерацкіх” і книгою “Крамниці з корицею” у видавництві “Руй”). Молодий письменник заприятелював із найцікавішими польськими літераторами того часу — Віткаци, Віттліном, Ґомбровічем, його літературна слава дуже швидко стало загальновизнаною. 1936 було опубліковано другу книгу оповідань Б.Шульца — “Санаторій Під Клепсидрою”, 1938 його нагородили Золотою Лавровою Гілкою Польської Академії Літератури.
Однак, наприкінці 30-х років письменника переслідували особисті клопоти, у переддень II Світової війни не вдалося видати уже підготовані переклади його творів на італійську, німецьку та французьку мову; поїздка улітку 1938 до Парижа також не дала очікуваних вислідів. У вересні 1939 СССР окупував Галичину, за сталінського режиму Шульц продовжував працювати у школі вчителем малювання і праці, за наказом органів влади готував до свят наочну агітацію; у вересні 1940 був заарештований за використання синьо-жовтої гами кольорів у картині на тему “визволення трудящих Західної України” і звинувачений в українському буржуазному націоналізмі. Написані німецькою та польською мовами оповідання були відкинуті совєцькими видавництвами з коментарями: “Нам Прусти не потрібні”.
1 липня 1941 німецькі війська окупували Дрогобич. Школи були закриті, отож Б.Шульц втратив роботу; почалися масові акції убивства євреїв, які чинили німецькі каральні загони та заохочувані окупантами покидьки з числа українців і поляків. Б.Шульцові наказують працювати над впорядкуванням конфіскованих нацистами предметів юдейської культури і літератури, згромаджених у Дрогобичі; відтак віденський столяр, офіцер місцевого ґестапо Фелікс Ландау залучив його до облаштування настінними розписами дитячої кімнати у своєму будинку, казино ґестапо та Райтшуле. Геніальний письменник був хворий і виснажений, голодував, мало не щодня гинули його знайомі, приятелі, близькі. Варшавські літератори спробували допомогти Б.Шульцові. Вони приготували для нього фальшиві документи, розробили маршрут виїзду у безпечне місце. 19 листопада 1942 Бруно Шульц вийшов зі сховка, аби навідатися в Юденрат (управу до справ євреїв) і взяти пайку хліба в дорогу до волі. Того фатального дня ґестапівці влаштували масову облаву, убиваючи усіх стрічних євреїв, аби помститися за німецького офіцера, застреленого аптекарем Курцом-Райнесом. Шарфюрер СС Карл Ґюнтер убив геніального дрогобичанина пострілом у голову біля невисокого паркового муру, у місці, віддаленому бл. 100 метрів від будинку, де народився Бруно Шульц. Його поховали у братській могилі на єврейському кладовищі, зараз від неї немає і сліду.
Після II Світової війни творчість Б.Шульца здобула світове визнання, його оповідання вивчають у школах, а літературні та графічні твори інспірують дедалі нових і нових адептів Майстра. Українським музейникам вдалося врятувати від знищення у сталінську добу 3 рисунки Б.Шульца, які зберігаються у Львівській картинній галереї. Розпорошені в роки війни рукописи, рисунки, графіки, листи згромадив у Варшаві, у Музеї Літератури Єжи Фіцовський. У 80-90-х роках були опубліковані переклади творів Шульца українською мовою, зроблені І.Гнатюком, М.Яковиною, Т..Возняком, А.Павлишином, А.Шкраб’юком (видавництво “Просвіта”, Львів, 1993; оформлення М.Москаля).
У лютому 2001 знімальна група німецького кінодокументаліста Беньяміна Ґайслера випадково знайшла у Дрогобичі, у будинку, де мешкав у роки війни Ландау, стінописи Б.Шульца. Ця непересічна історична і культурна пам’ятка, щодо вартості якої не було жодних сумнівів ні у кого, окрім керівників м.Дрогобича, була зруйнована у травні 2001 групою співробітників музею Яд Вашем з Єрусалима. Вандали, користуючись активною і пасивною підтримкою місцевої влади, витяли фрагменти стінопису і вивезли їх до Ізраїлю.