Львівський кат

У Львові перші відомості про екзекутора сягають початку XV століття. Кати у нашому місті рекрутувалися з плебейського стану: жебраків, волоцюг та подібних до них зайд,. Львівські архівні документи називають ката “малодобрим”. Міська влада платила окрему плату за кожну страту, биття чи тортури. Цікаво, що за тортури, які вимагали неабиякої професійної кваліфікації, платили у XVII столітті від 15 до 24 грошів у той час, коли за відрубування голови лише від 8 до 18 грошів.
У давньому Львові кат найвищу кару – смерть — виконував багатьма способами, залежно від виду злочину: відрубуванням голови, повішенням, спаленням, ламанням колін, четвертуванням, садженням на палю.
Неймовірну катівську історію зафіксували львівські хроністі під 1508 роком. Якийсь шляхтич Єронім Добростанський, прогулюючись напідпитку цвинтарем неподалік катедри, співав собі непристойну пісеньку. Чемні львівські школярі, які гуляли неподалік, зробили шляхтичу зауваження, що не личить на святому місці співати подібних пісеньок. Добростанський, обурений цим, почав бійку зі спудеями і занадто сильно вдарив одного з них. Хлопець упав мертвий. Шляхтич — давай утікати, і заховався за мурами Домініканського монастиря, а за тодішніми звичаями, це був найбезпечніший сховок. Незважаючи на звичай, обурені львів’яни все ж вдерлися до монастиря, але в цю хвилину з’явився сам бургомістр і пообіцяв Доростанському захист від обуреного натовпу. Шляхтич здався в руки влади і його посадили до в’язниці у Ратуші. Наступного дня рада міста, не довго думаючи, засудила винуватця на смерть і наказала відрубати йому голову. Коли дійшло до екзекуцїї, кат вдарив мечем один раз, потім другий, але через те, що був підкуплений, а може, і через недосвідченість, не вбив шляхтича, а лише важко поранив його. Це було розцінено як знак неба, Добростанському подарували життя і наказали лікувати. Лікування недорубаного шляхтича було довгим, але вдалим. І ось повністю видужавши, він подає позов до короля, скаржачись на порушення бургомістрової обіцянки гарантувати безпеку і на некваліфікованість виконання покарання. Справа у королівському суді коштувала великих грошей, врешті король призначив комісію з кількох сенаторів, серед яких був і львівський архієпископ. Несподівано судова комісія визнала міську владу неправою, і місто мусило заплатити Добростанському значну суму — 3 тисячі золотих.
Найвизначнішими стратами у середньовічному Львові були страти у XVI столітті аж трьох молдавських правителів. 1563 року молдавський господар Стефан Томша спробував таємно пробратися через Галичину до Угорщини. Неподалік Львова Томша і його вірний прибічник Могуча були схоплені і посаджені до ратушевої в’язниці. Під час свого правління Томша неодноразово виступав проти Польщі, а тому жодних шансів зберегти життя він не мав.
Перед стратою Томші і Могучі як православним дозволили помолитися в Успенській церкві. Одягнутий в усе чорне у супроводі своєї дружини і великої кількості молдавських бояр, що спеціально приїхали до Львова, Томша вийшов на ешафот, де кат миттєво відтяв йому голову.
Правителя Молдавії поховали у підвалах монастиря святого Онуфрія. Майже через три століття 1824 року при перебудові крипти монастиря ченці відкрили труну Томші. Жодних кісток там не було, лише дуже дорогий адамашковий одяг із золотими ґудзиками. Куди поділося тіло молдавського правителя — назавжди залишилося таємницею.