Банк і кнайпа Mons Pius

У Вірменському дворику є будинок, який протягом століть належав банку Mons Pius, що з латині означає «гора благодаті». Тепер в цьому будинку знаходиться ресторан з однойменною назвою.
Недалеко розташований Вірменський кафедральний собор, колишній палац архієпископів, монастир бенедектинок. Поруч знаходилась школа для хлопців і друкарня, у якій славетний Ян Карматенц надрукував у XVII столітті перші вірменські друковані книги.
У XVIIІ столітті ті самі будинки були перебудовані для заставного банку-ломбарду Mons Pius, який діяв у них до ліквідації у 1940 році. У XVII-XIX століттях серед клієнтів банку було чимало відомих людей – граф Дідушицький, вірменський архієпископ Яків-Стефан Августинович, католицький єпископ Вацлав-Ієронім Сериковський, князь Любомирський, князь Сапіга, графиня Людвіка Потоцька, граф Жевуський і багато інших. Особливо колоритною була діяльність навколо банку львівських євреїв. Користаючи з низького проценту (4-8%) під який видавали гроші у вірменському ломбарді, євреї діяли як «довірені особи» деяких аристократів і урядовців австрійської адміністрації Галичини. Останнім євреї позичали ті самі вірменські гроші, але вже під 25-30%. Хроніки і касові книги ломбарду зберегли прізвища таких спекулянтів, як то Зискель Фішман Хаймович, Зося Діамант, рабін Мойзеш Шапіро, Мошка Мізес, Берк Аронович, Шльома Пінкес.
Банк-ломбард Mons Pius працював до 1940 року. У XVII-XIX століттях серед клієнтів банку було чимало відомих людей – граф Дідушицький, вірменський архієпископ Яків-Степан Августинович, католицький єпископ Вацлав-Ієронім Сериковський, князь Любомирський, князь Сапіга, графиня Людвіка Потоцька, граф Жевуський та багато інших.
Mons Pius в історії Львова був унікальним закладом. Він займав особливе місце серед інших львівських банків. Ця унікальність полягала в його середньовічному походженні, 300-річній історії безперервної діяльності в традиціях давніх побожних банків (ломбардів), які виникли у XV-XVII сторіччях по всій Європі.
У Mons Pius можна побачити цінні історичні артефакти. Перший зал прикрашає вітраж Розена 1927 року – ця знахідка є сенсацією в історії львівської реставрації.
Ян Генрик Розен, видатний художник-монументаліст, провів дитячі роки у Парижі, коледж закінчив у Лозанні, вчився в університетах і художніх школах Мюнхена та Парижу. 1926-1934 рр. прожив у Львові. Його наймасштабніший проект – оздоба Вірменського собору на замовлення архієпископа Юзефа Теодоровича – відомий на весь світ витвір релігійного живопису.
До 25-річного ювілею єпископства Юзефа Теодоровича банк Mons Pius замовив Розену вітраж. Згодом прекрасний артефакт було втрачено, але у 70-тих рр. ХХ ст. в дворику було знайдено скляні осколки, які було ідентифіковано, як частини унікальної роботи Розена. Ідея реставрації вітража від самого початку виглядала цілковитою авантюрою, та все ж погодитись на неї було з одного боку викликом, а з іншого – розумінням – нашу історію потрібно оберігати і всіма силами намагатись відродити.
У нижньому ярусі вітража знаходився герб вірменського капітулу і дати 1902 – 1927 – срібного ювілею архієпископа Юзефа Теодоровича, біля нього напис «Нашому архіпастирю Юзефові Теодоровичу». Вище у великому полі представлена сцена прийняття у заставу коштовностей і видача кредиту в банку Mons Pius у XVII столітті. В середній частині вітража розміщена сцена надання привілеїв львівським вірменам польським королем Яном ІІ Казимиром у 1654 році. Верхню частину вітражу відреставрувати не вдалось. На ній Розен зобразив постаті трьох святих Вірменської Церкви: св. Нереса – патріарха Вірменії і автора церковних гімнів, св. Сагака (Ісаака) – ечміадзинського католікоса і св. Месрота (Маштоса) – винахідника вірменського алфавіту і вірменської писемності на початку V століття.
Також першу залу прикрашає портрет одного з директорів банку Mons Pius Яна Мардиросевича. Значна більшість директорів банку були священниками, людьми глибоко віруючими, солідними, порядними і чесними, тим часом в 1890-1901 роках функції директора виконувала людина, яка призвела своїми махінаціями до найбільшого фінансового скандалу у історії банку. Цим директором був отець Ян Мардиросевич (1858-1926). Мардиросевич витратив чимало грошей на фінансові махінації, видавав значні суми на азартні ігри і на жінок. Коли забракло власних грошей, почав видавати значні суми з каси банку. Бажаючи покрити збитки, зайнявся спекуляціями нафтовими акціями. Відчуваючи безнадійність ситуації, ксьондз-банкір сам віддався у руки поліції.